Лучна рослинність України
Курсовой проект - География
Другие курсовые по предмету География
к, зокрема Припяті, незначна, що обумовлено рівнинністю, піщаністю і заболоченістю поліської рівнини.
Заплави майже всіх поліських річок більш-менш заболочені, що сприяє їх заселенню (переважно в притерасній частині) чагарниковими вербами та вільхою. Серед річок часто зустрічаються і такі, заплави яких значною мірою заболочені. До таких річок насамперед належать праві притоки Дніпра і Припяті - Тетерев, Уж та Горинь зі Случчю. До річок із сильно заболоченими заплавами можна віднести Ірпінь, Снов, Остер, Здвиж, Стир, Стохід, Турю, а також верхівя Припяті.
Великі болотні масиви часто зустрічаються в заплавах Дніпра, Десни, Припяті (в межах України), де вони звичайно приурочені до притерасних частин.
Взагалі заплави Дніпра, Десни, пониззя Припяті (в межах України) і Сейму порівняно з заплавами названих малих поліських річок заболочені значно менше.
Торфяні болота, що зустрічаються в заплавах поліських річок, належать до боліт низинного типу, серед яких переважають очеретяні (чисто очеретяні, осоково-очеретяні і гіпново-очеретяні), осокові і осоково-мохові, рідше лісові (головним чином з вільхи чорної) і чагарникові (переважно з верби попелястої). Потужність торфяних покладів заплав коливається в межах 0,3-6,0 м; частіше вона дорівнює 1-3 м. Зольність торфу переважної частини заплавних торфовищ висока (10-40%). Нагромадження в торфі мінеральних часточок, які утворюють золу, відбувається здебільшого за рахунок мулистих і пилуватих наносів, які приносяться алювіальними і делювіальними водами.
У заплавах малих річок звичайно переважають торфяні болота, торфянисті і болотисті луки. Справжні луки представлені значно менше. Тут вони займають вершини високих гряд і прибережних валів.
Усі заплавні високозольні торфяні ґрунти дуже родючі і їх слід використовувати для створення сіяних луків у системі лучних сівозмін.
У багатьох долинах поліських річок торфяні поклади перекриті алювіальними і делювіальними відкладами різної потужності, на яких сформовані мінеральні, здебільшого болотні, рідше лучні ґрунти.
Замулювання долинних торфовищ алювіально-делювіальними відкладами відбувалося, на нашу думку, в один із геологічних періодів коли ерозійно-акумулятивні процеси проходили значно енергійніше порівняно з сучасним періодом.
На заплавних торфяних болотах Українського Полісся найчастіше розвиваються осокові, гіпново-осокові, злаково-осокові, злакові, вербові й чорновільхові фітоценози.
Лучні угруповання, поширені в заплавах поліських річок, відносяться до справжніх, остепнених, болотистих, торфянистих і пустищних луків.
Справжні луки зустрічаються в заплавах всіх поліських річок, проте не скрізь представлені однаково. Найбільше вони поширені у заплавах великих і середніх річок, менше - в заплавах малих річок. У заплавах першої групи річок вони представлені дещо ширше болотистих і торфянистих луків, а у заплавах другої групи поступаються перед ними.
У рельєфі заплави справжні луки займають середню позицію між остепненими і болотистими луками. Ґрунтовий покрив під ними досить різноманітний. Для них найхарактерніші дернові, дерново-лучні (різною мірою оглеєні) ґрунти, за механічним складом - піщано-пилуваті, супіщані, рідше - суглинисті.
Справжні луки поліських річок представлені досить різноманітними лучними угрупованнями (фітоценозами), причому в заплавах великих річок (Дніпра, Припяті, Десни) до їх складу входять переважно крупно- і дрібнозлакові луки, у заплавах середніх і малих річок - дрібнозлакові.
Остепнені луки представлені лише в заплавах поліського Дніпра, Припяті, Десни, Сожу і Сейму; на інших річках Полісся вони майже відсутні. Приурочені звичайно до високих грив та гряд, у ґрунтовому покриві яких переважають дерново-лучні і лучні піщано-пилуваті ґрунти, забарвлені в сірий, темно-сірий і навіть чорний колір. По заплаві Дніпра остепнені луки заходять далеко на північ.
За своїм розміщенням у заплаві остепнені луки займають ті ж висотні позиції, що й переважна частина пустищних луків і пустищ: перші властиві переважно добре прогріваним гривам, які ще не повністю втратили звязок із алювіальним процесом, другі - гривам, ґрунти яких ущільнені, погано провітрювані і дуже збіднені на поживні речовини. В заплавах лісостепових річок остепнені луки вже повністю домінують в місцях високих рівнів. Тут вони зональні, в заплавах лісових річок - інтразональні.
Болотисті і торфянисті луки звичайно приурочені до різноманітних знижень центральних і притерасних заплав. Болотисті луки, як правило, розвиваються в умовах постійного, рідше тимчасово надмірного (здебільшого незастійного), зволоження. Торфянистим лукам властиве постійне надмірне (звичайно застійне, бідне на кисень) зволоження.
У ґрунтовому покриві болотистих луків розвиваються головним чином лучно-болотні і мулувато-глейові, а торфянистих - торфяно-глейові і торфянисто-глейові ґрунти.
Перехід від болотистих до торфянистих луків відбувається поступово, тому встановити межу між ними важко.
Болотисті та торфянисті луки, що розвиваються в заплавах поліських річок, утворені звичайно крупно- і дрібнозлаковими, крупно- і дрібно-осоковими, рідше злаково-різнотравними і осоково-різнотравними угрупованнями.
Пустищні луки в заплавах поліських річок представлені порівняно незначною кількістю. Найчастіше вони зустрічаються в заплавах Дніпра, Припяті і Сожу. Приурочені зви?/p>