Культура стародавнего Египта укр
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
значало, що мідна спіраль переходила з рук у руки при здійсненні угод, крім тих випадків, імовірно, коли виникала необхідність компенсувати невелику різницю у вартості. Але ціна товарів у більшості випадків порівнювалася саме з нею. На одному з зображень у храмі Тота служитель Тутмос намальований з списком, у якому вартість кожного предмета оцінена саме таким способом.
Іншою єгипетською одиницею вартості був дебен. Спочатку це слово означало кільце, але згодом воно стало позначати не сам предмет, а його вагу чи вартість. Подібні одиниці вартості існували й в інших країнах. Халдеї один час використовували для цієї мети злитки металу. У наші дні в деяких африканських і інших примітивних племенах у такий же спосіб використовуються намисто чи предмети зручного розміру.
Внутрішня торгівля Єгипту велася, цілком ймовірно, не дуже широко по тій простій причині, що кожна провінція забезпечувала свої нестатки сама, роблячи все необхідне для життя. У кожного царя чи жерця були власні ткачі, броварники, теслі й інші ремісники. Селяни самі вирощували продукти харчування. Таке положення речей не можна навіть порівнювати з нашим часом, коли кожна людина може прийти в магазин і купити продукти, привезені із самих віддалених куточків земної кулі. Не було в Єгипті й оптових торговців у сучасному змісті цього слова. На відміну від фінікійців і греків - постачальників і посередників інших народів - єгиптяни задовольняли тільки свої власні потреби. Єдиним виключенням з цього правила була зовнішня торгівля. Протягом усієї своєї історії Єгипет жваво торгував із сусідніми країнами, що знаходилися під його контролем, такими, як Нубія, Сирія і Лівія. Нубія (сучасний Судан) була відома єгиптянам з часів Стародавнього царства, а можливо і раніш. Час від часу єгиптяни робили набіги на цю країну, і її народ змушений був відкуповуватися даниною. Особливо активними на цьому поприщі були царі XII династії. Найбільш розповсюджений мотив, відбитий на царських памятниках того часу, - низка полонених негрів, закованих у кайдани, і серед них жінки з дітьми за спиною. З Нубії як військові трофеї чи предмети торгівлі надходили: слонова кістка, ебенове дерево, золото, дорогоцінні камені, а також такі екзотичні товари, як страусові пера (для віял), мавпи, пантери і жирафи. Видобуток головним чином поповнював скарбниці фараона і жерців. Але були і такі країни, занадто вилучені, щоб їх можна було б завоювати, наприклад острови Егейського моря і країна Пунт, з якими єгиптяни безсумнівно торгували. Місцезнаходження загадкової країни Пунт дотепер точно не визначено. Одні дослідники думають, що вона могла знаходиться на західному узбережжі Індії, інші - на африканському узбережжі, до півдня від Червоного моря, там, де зараз знаходиться Сомалі.
На стіні храму цариці Хатшепсут (попередниці Тутмоса III) у Дейр-ель-Бахри можна бачити знаменитий скульптурний рельєф, на якому у всіх подробицях зображена експедиція в Пунт. На іншому барельєфі зображене прибуття в Пунт. Художник, що можливо сам брав участь у подорожі, зобразив примітивні хатини на палях, до єдиних дверей яких можна було піднятися тільки по сходам. Самий коштовний товар Ком-Омбо що прославив Пунт, - ладан. Єгиптяни беруть не тільки шматки ладану, але і дерева, щоб посадити їх у Єгипті. Що ж одержав народ Пунта замість? На столі, встановленому на березі моря, захоплені тубільці розглядають товари, привезені гістьми: кольорові намиста, кинджали і бойові сокири, хліб, пиво, вино, фрукти і інші прекрасні єгипетські товари, що напевно були значно дешевше тих, що вони одержали замість.
Єгиптяни торгували також із Критом, островами Великого моря і із Сирією. Єгипетські зброярі їздили в країну Речену, продавали там свої вироби і часто купували чи захоплювали семітських дівчин як рабинь. До товарів, імпортованим Єгиптом із Сирії в обмін на зерно й інші продукти, можна віднести кораблі, колісниці, візки, зброю, музичні інструменти, напої, коней, биків, корів і іншу худобу. Але все це багатство йшло лише в царські комори і скарбниці богів. Єгипетські трудівники не могли і думати про те, щоб купити для себе продукти. Їхнє існування цілком залежало від волі хазяїнів. Усе населення, від самих високопоставлених людей до найбідніших шарів, безжалісно обкладалося податком. Виникає питання: як єгиптяни, не маючи монетної системи, збирали ці податки? Із селянами і землевласниками усе було просто - вони віддавали частину свого врожаю, худобу й одяг, що виготовляли їхні дружини і дочки. Але як стягувалися податки з численної армії переписувачів і чиновників? Ці люди мали багатства і могутність завдяки дарункам фараона, тобто держави. В обмін за свої послуги високопоставлений чиновник міг одержати на знак поваги і пошани прекрасну віллу, витончений візок, розкішний човен, багато рабів, не враховуючи худоби, продуктів харчування. Незручність, з погляду чиновника, полягала в тім, що всі ці подарунки були записані на його імя. Коли збирач податків оцінював майно, він завжди міг підрахувати стан конкретної людини і взяти з нього відповідний податок. Єгиптяни, що знаходилися на будь-якій ступіні соціальних сходів, платили податки з не більшим бажанням, ніж сьогодні це робимо ми. Звичайно ж існували численні скарги на те, що майно, предмет оподаткування, оцінювалося неправильно, малися випадки вимагання і несправедливості. Тому не варто заздрити древнім єгиптянам, за винятком, мабуть, однієї обст?/p>