Історія Уманщини
Статья - История
Другие статьи по предмету История
завалили колодезь, над которым поставлена была после ратуша. В жидовской школе вырезали 3 тис. жидов. Всего жидов и шляхты истреблено было в один день 18000. Только тот уцелел, кто решился принять православную веру. Крестил беспрестанно старый священник церкви Святого Михаила, восприемниками были казаки. Гонта был кресным отцом детей Младановича, отказавшихся от латынства. Множество жидовок и шляхтянок вышли тот час замуж за казаков. Железняк стал обозом под Уманью и здесь назначил главную квартиру. [4].
Наприкінці червня за допомогою російських військ генерала Кречетникова керівників повстання було заарештовано. 25 червня під час вечері у таборі росіян, куди запросив керівників повстання полковник Гурєв, Гонту і Залізняка було затримано. Уманського сотника передали полякам, які скарали його, як сотні інших гайдамаків, у селі Кодня на Житомирщині. Залізняка, як запорозького козака, чекав суд російської імператриці, але по дорозі на заслання він утік. Подальша доля його невідома, але за неперевіреними даними керманич Коліївщини брав участь у селянській війні під проводом О. Пугачова (1773-1775). Після арешту керівників виступ ще тривав, але вже не так активно. Здобуття Умані було вищою точкою антифеодального визвольного руху. Під час повстання постраждав і Свято-Богородицький монастир св. Василія з колегією (школами) або училищем в місті Умані. Вже згадуваний вище Францишек Салези намагався перетворити Умань на центр уніатства в регіоні. В 17621763 рр. за його пропозицією та при фінансовій підтримці в місті діяла кількамісячна семінарія з підготовки уніатських та перекваліфікації православних священиків, очолювана єпископом Белзьким та Холмським М. Рилом, під час якої відбулася посвята 150 священиків для церков Уманщини. Через два роки в Умані за сприяння Потоцького було відкрито василіанський монастир, а 1766 року школи при ньому. Серед навчальних предметів були математика, фізика, філософія, красномовство, право, французька, німецька мови та, звичайно ж, богословя. Велика увага приділялася фізичному вихованню учнів, особливо влітку, коли всі вихованці йшли в поле, де займалися різними іграми, військовими вправами тощо. Найбільш здібних учнів нагороджували медалями, королівською милістю. В училищі навчалися: польський поет Юзеф (Йосиф) Богдан Залеський (18021880), етнограф Генріх Франциск Духінський (18171886), Міхал Грабовський (18041863), польський поет Северин Гощинський (18011876), С. Голендзоровський, учасник польського національно-визвольного руху Ян (Іван) Креховецький (1804після 1838), історик-славіст Віктор Іванович Григорович (18151876). Саме Гощинський, Грабовський та Залеський були ініціаторами створення при монастирі літературного гуртка За-Го-Гра, на засіданні якого і були прочитані перші вірші цих представників української школи в польській літературі. Наприкінці 1831 року села Гереженівка та Монастирок, що належали Уманському василіанському монастирю, були конфісковані до казни, а в 1832 році закрито і сам монастир. 5 березня 1834 року монастир було остаточно ліквідовано, приміщення перейшли у розпорядження місцевої влади. Ченців було переведено до Преображенського монастиря, що знаходився у м. Трегури на Волині. Частину монастирських і шкільних речей було залишено в костьолі міста Умані, а картини та скульптури були відправлені до Київського університету св. Володимира.
Після Уманської різанини місто знову було спустошеним (з 20 тис до 1354 жителів), торгівля занепала. Люди тікали з Уманщини, переселялись на Кубань і навіть на Далекий схід, засновуючи там нові поселення. В Краснодарському Краї до 1934 року існувала станиця Уманська (згодом її перейменували в Ленінградську). Кажуть, що там оселився Уманський курінь запоріжців. З 1793 року Уманщина, як і вся Правобережна Україна, знову опинилась під Росією. Умань центр Уманського повіту, який в 1795-1797 роках входив до Вознесенського намісництва, а з 1797 року до Київської губернії. Зміни тоді відбувались великі: польська мова, польські закони замінялися російськими, католицька віра витіснялась православною. Але власників ті зміни не змінили. Як і досі, Умань залишалась особистою власністю графів Потоцьких.
- Про Софію і Софіївку
Немало було тих Потоцьких і за Польщі, і за Росії. Сотні літ визискували вони поневолених і закріпачених прабатьків наших. Але тільки імя одного з них Станіслава Щенського (Фелікса) Потоцького повязане з будівництвом парку Софіївка. Маршал Торговицької конфедерації, генерал-аншеф російської армії, кавалер ордену Олександра Невського і обох польських орденів розпочав грандіозне будівництво диво-парку Софіївкау 1796 році який згодом подарував своїй дружині Софії.
Коли Софії було 13 років, мама-гречанка продала її і ще одну свою дочку польському послу, який колекціонував красунь для свого короля Станівлава Понятовського. Але довезти те чарівне створіння до Варшави виявилось не так просто. Дорогою її перекупив за тисячу злотих карбованців син камянець-подільського коменданта Йосиф Вітт. Софія не хотіла відповідати на пристрасті того майора просто так, і він був змушений з нею обвінчатися. Згодом молоде подружжя поїхало в Париж де сімнадцятирічна дружина майора повністю розпрощалась з забобонами, які стримували її на шляху моралі і вірності чоловікові [6]. В Парижі Софія мала багатьох відомих залицяльників, в тому числі і майбутнього короля Людовика XVIII. Та хіба тільки в Парижі! Хоч і стала вона вже матірю двох синів, а її чоловік ком?/p>