Історія Уманщини

Статья - История

Другие статьи по предмету История

них йому територій. Добре було організоване і військо куманів. Розрізняли Білу (західну) і Чорну (східну) Куманії. Уманщина входила до Білої Куманії.

Кумани-кочівники до південних лісостепів прикочували влітку, коли на півдні трави вигоряли. В інші пори року вони випасали свої табуни і отари в Придунайських степах. А селяни, які осіло жили в лісостепах, нащадки уличів та інших україномовних племен, були під їх владою. Раніше вони підкорялись печенігам, а коли печенігів перемогли кумани, то стали підкорятись новим господарям. Тоді в наших краях було набагато більше лісів, ніж тепер, а на великі поляни, обмежені лісами, кочівники не заходили. Там здебільшого і господарювали селяни. Хоч і під владою прийшлих кочівників, але жили, орали свої землі, вирощували хліб, народжували і виховували дітей, передавали від покоління до покоління свою віру, культуру, збагачували і розвивали давню українську мову.

Які стосунки були між Руссю і Куманією? Різні в різні часи. Нерідко люди цих країн мирно співіснували, навіть родичались. Але літописці найчастіше писали про військові походи. Російські історики, узагальнивши багато різних документів, прийшли до висновків, що кумани нападали на Русь здебільшого з вини руських князів, що були схильними до політичних інтриг і авантюр, що Русь намагалась знищити половців. Русь воювала з Куманією протягом майже двох століть. Ізяслав (з 1054 р.) спочатку воевал несчастливо против половцев; Святополк вел с переменными успехами вону против Половцев; Володимир Мономах вел победоносные войны против половцев; Ярополк вел счастливую войну против Половцев, Ростислав с помощью Половцев свержен; Изяслав с помощью Половцев вступил на престол. Отак руські князі не могли підкорити Куманії протягом двох століть. Щоб протистояти навалі монголів, Київське, Переяславське і Галицько-Волинське князівства виставляли разом 100 тисяч воїнів, а одна Куманія 50 тисяч.

У давньоруську добу регіон відігравав спочатку роль порубіжної, а згодом буферної території, бо не входив до складу Київської Русі. Але, ймовірно, тут були укріплені городки або ж навіть фортеці. Це припущення ґрунтується на легенді, яка оповідає, що на місці сучасного села Паланки, зокрема західної його частини, було місто Кудрин (Кудрик). Під час монгольської навали в XIII ст. місто було вщент зруйноване. Від Кудрина лишилась одна церква, та й та потім була зруйнована. Старожили кажуть, що в урочищі Дубина є закидана криниця. Якщо на Великдень зранку прикласти до неї вухо, то можна почути дзвін. Місто так і не було відновлене. На полі Середина й досі знаходять памятки тієї доби: залишки будівель, посуд, перепалену глину.

 

  1. Під татарами

 

У 13 ст. всю Уманщину, як і багато інших земель, заполонили монгольські орди. Яких-небудь значних боїв у наших краях тоді, здається не було. Татари поділили територію на тьми, окремі податкові округи; на чолі округа стояли отамани, що були представниками місцевої людності. Керівну верхівку куманів-кочівників нові господарі степів знищили, їх табуни, отари, всі цінності забрали собі. Не чекаючи такої розправи, багато куманів відкочували до Угорщини і Болгарії. Кумани осіли між Дунаєм і Тисою, ту місцевість довго називали Малою Куманією.

Основна маса корінного населення залишилась на батьківських землях або поблизу них. Татари не навязували ні своєї мови, ні релігії, ні своїх звичаїв. Хоч і підневільними ставали тодішні жителі, і терпіли багато від поневолювачів, але жили. Чінгісхана та його оточення цікавили насамперед гроші і прибутки. Від підкорених князів і царів вони брали подарунки, а взамін видавали ярлики. Від усіх інших людей брали данину. Селяни за татар обкладалися численними податками, відбували багато повинностей: данина, мито, плужне, підводне, ловче тощо. А духовенство звільнялось від данини. Взагалі, монголи толерантно ставились до християнської релігії і православної церкви. Від селян лісостепів, зокрема і тих, що жили на Уманщині, татари насамперед вимагали: да имь орют пшеницю и проса. В ті часи Уманщина підтримувала болохівський рух, спрямований проти руських князів. Таке становище на Гуманщені сприяло, очевидячки, тому, що людність, платячи данину могла жити своїми формами життя. Татари сюди не втручались. В цей час на території Гуманщини могли бути торгівельні зносини з татарами та півднем, з генуезькими колоніями. [2].

Під тарами Уманщина була приблизно 100 років. За часів орди влада руських князів ослабла. Місцевому населенню було вигідніше платити данину одним татарам, ніж татарам і руським князям, які не захищали від татар. Тому люди часто цих князів і не слухали. А в той час швидко змінювалась Литва. Литовські князі завдяки вдалій політиці спокійно розширювали свої володіння. Вони і від татар захищали і до чужих звичаїв і порядків пристосовувались, поважали чужу мову і культуру: Ми старини не рушаємо, а новини не уводимо. Тому українцям стало вигідніше підкорятися литовським князям ніж руським.

Київ під литовським впливом був уже в 1320 році. Хоч формально тут ще правили руські князі. Уманщина, як і більшість українських земель перейшла під зверхність Литовсько-Руської держави, повна назва якої Велике князівство Литовське і Руське, у 14 столітті. У 1363 році неподалік села Паланка, на річці Синюха, відбулась битва між обєднаним литовсько-руським військом та монголо-татарами. Ця перемога поклала край татарському пануванню на украї?/p>