Історія Уманщини
Статья - История
Другие статьи по предмету История
?сці трипільці жили 50-60 років. Коли земля виснажувалася, переселялися в інше місце, а як йшли, проводили ритуал очищення - спалювали поселення. Наразі археологи розкопують два таких будинки.
Археологічні розвідки довели, що на території сучасного міста Умань та його околиць були розташовані поселення пізнього палеоліту, трипільської культури, доби пізньої бронзи, черняхівської культури та доби Київської Русі... Понад пять тисяч років тому тут були розташовані поселення трипільської культури, в деяких із них жило не менше тридцяти тисяч мешканців. У межах міста теж є залишки двох поселень цієї давньої цивілізації, а також і інших культур аж до ХІ століття нашої ери. Поблизу Умані є Кургани скіфського часу.
За кілька століть до початку нової ери з далекої Азії прикочували на південь Українські скіфи. Сильними і войовничими були вони, бо переможні походи робили навіть на Сірію, Єгипет, перемагали війська царя Дарія. Високою була і їх матеріальна культура. Скіфи підкорили землеробів, які осіло жили в наших краях, тому і їх згодом почали називати скіфами. Однак, ще батько історії Геродот відрізняв справжніх скіфів-кочівників від скіфів-орачів. Це справді були зовсім різні люди. Кочівники не мали хат, жили в кибитках на возах, землеробством не займались, а скіфи-орачі не кочували, жили в хатах, вирощували зерно. Мова скіфів-кочівників ірландського походження, а скіфів-орачів інша. Ті люди, яких Геродот називав скіфами-орачами, самі себе називали сколотами. В них здається, найдавніше коріння української нації.
У 3 ст. до н. е. на простори від Волги до Дунаю прикочували зі сходу сармати. Вони виявились сильнішими за скіфів, тому й стали власниками кращих пасовиськ і всього іншого. Були серед сарматів і напівосідлі роди, і навіть осідлі. Вони знали ковальське, деревообробне, шкіряне та інші ремесла. Вміли виготовити зброю, кибитки, взуття. Зроблені ними прикраси високо цінувались навіть у Візантії. Велику роль відіграла Сарматія і в міжнародних відносинах, вела жваву торгівлю з грецькими містами. Багатьох кочівників сармати прогнали на інші землі, інших підкорили, забрали їх кращі табуни, отари, кибитки. А осідлі орачі, нащадки сколотів, і за сарматів продовжували жити своїх землях, тільки підкорялись і данину платили вже сарматам.
Період сарматів великий відрізок історії України і нашої Уманщини. Літописець Самійло Величко та деякі інші автори вважали, що українці походять від сарматів.
В середині І тисячоліття нашої ери словян, які жили між Дніпром і Дунаєм, називали антами. Жили вони в укріплених городищах, вирощували пшеницю, просо, коноплю, полювали, розводили худобу, збирали щедрі дари лісів і рік. Землю обробляли деревяними ралами з залізними наральниками, жали серпами, молотили ціпами, зерно мололи на жорнах. Мали анти і царів, які були обмеженими у владі. Більшу роль у вирішені важливих справ відігравали народні збори. Оборонітись від нападників антам доводилось часто, для цього в деяких місцях насипали захисні вали. Залишки таких валів тягнуться від Звенігородщини через південь Умані біля сіл Нерубайки та Копеньковата. Культуру, повязану з антами, археологи називають черняхівською. Уманщина розташована в самому центрі цієї культури. Деякі історики вважають, що анти то предки української нації.
У 8-9 ст. прикочували в наші краї з Прикаспія і Приазовя хозари. Вони не були жорстокими, не знищили навіть правлячої верхівки їх попередників. Але тим не менш мали абияку силу: Хозарський каганат відібрав у Візантії Тамань, Боспор, Крим, змусив платити данину полян, радимичів і вятичів. Але наприкінці 9 ст. він почав занепадати, спочатку під натиском печенігів, а згодом від Київської Русі. Коли наші далекі пращури опинились під владою хозарів, то їх стали називати хозарами. Тому немало авторів стверджують, що українці то прямі нащадки хозарів.
Про те, що на землях теперішньої Уманщини ще понад півтори тисячі років тому вирувало життя, свідчать виявлені останки залізоплавильних печей. У двох місцях біля Умані знайдено залишки таких печей, у яких виплавляли залізо ще в першій чверті І ст. н. е. Спеціалісти відмічають: Найбільшу увагу викликають залишки металургії заліза поблизу сучасного м. Умань Черкаської області, де спостерігається їх найбільша концентрація [1].
- Русь і Куманія
Коли печенігів перемогли половці (кумани), то частина їх перекочувала до Дунаю, частина підкорилась переможцям, а частина разом з торками, берендеями, ковуями, турпеями та іншими пришлими кочівниками осіли південніше від Київської Русі утворивши обєднання чорних клобуків. Були чорні клобуки і на півночі Уманщини. Також тут жили і уличі. Як писав один баварський географ 9 ст., особливо численним був народ уличів, вони мали 318 міст, а волиняни всього 70 міст. Князь Ігор ходив походом на уличів, побив, пограбував, але не підкорив.
З кінця ІІ ст. на півдні Уманщини і в степах кочували кумани, там була розташована Куманія. Руські літописці називали її ще Землею Половецькою, Страною Куманською. Саме до складу Куманії впродовж двох віків входила Уманщина.
Перемігши печенігів кумани стали повноправними власниками цих земель. Куманія то союз орд, великих кочових обєднань. Князі окремих орд на зїзді обирали хана, наділяли його великою владою. Менші частини орди називались кошами, куренями; їх очолювали нижні начальники. Кумани строго дотримувались законів: кожна орда і кожен її підрозділ кочував не там, де йому заманеться, а тільки в межах відведе