Історія Раннього і Древнього царства Єгипту
Информация - История
Другие материалы по предмету История
пає фиванское жрецтво, що змогло в цій боротьбі обпертися на військову міць уже відокремилася від Єгипту Нільської Ефіопії (Куша), що бажала установити своє панування в Єгипті.
Ослаблення влади Єгипту над Ефіопією і консолідація місцевих племен привели у VIII ст. до н.е. до виникненнуя на південних границях Єгипту ефіопської держави зі столицею Напата в IV нільському порозі. У середині VIII ст. ефіопський цар Пианхі вступив у Фіви і за підтримкою жрецтва Амона, якому за древньою традицією поклонялися й в Ефіопії, почав похід на північ. Нижній Єгипет чинив ефіопам завзятий опір. Війська правителя Саиса Тефнахта за підтримкою жителів і жреців Мемфіса зустріли ефіопів у Середньому Єгипті, однак були розбиті в ряді боїв. Після падіння Мемфіса Пианхі вступив у Дельту і взяв у полон останнього царя XXIII лівійської династії - Осоркона III. Тефнахт був змушений визнати владу Пианхи над Нижнім Єгиптом.
З царів ефіопської (XXV) династії найбільш значними були Шабака і Тахарка, які намагалися відігравати політичну роль і в Передній Азії; однак внутрішньої роздробленості країни вони не перебороли: уся країна, і особливо Дельта, фактично розпадалася на дрібні лівійські і єгипетські князівства, і в 674-665 р. до н.е. Єгипет не зміг протистояти ассірійському завоюванню.
Висновки
Єгипет стародавня рабовласницька держава, що за короткий час досягла такого рівня розвитку, якого не мала жодна держава того часу. Єгипет розташувався на пн. Сході Африки. Виникла ця держава в період палеоліту. Наявність родючих ґрунтів, будівельних матеріалів сприяла розвиткові землеробства, будівництва а також ремесел та торгівлі, що допомагало збагачувати державу та розвивати науки.
Єгипет перетворився на могутню рабовласницьку державу з необмеженою владою фараона. Але таке становище в країні було не довго. Соціально політична боротьба та чисельні повстання рабів й бідноти спричиняли до нових і нових розколів держави на кілька царств. Єгипет став вразливим, що дало змогу племенам гіксосів робити набіги на країну. Панування гіксосів припало на другий перехідний період XIII XVII династії, 1786-1575 до н. е. Гіксоси заволоділи в основному північними областями. У Фівах продовжували правити місцеві царі, які змушені були визнати зверхність гіксосів і сплачувати їм данину.
Фіванські фараони XVII династії - Секененра і Камос почали боротьбу проти поневолювачів. А засновник XVIII династії Яхмос I завершив визволення країни і обєднав її знову в централізовану державу (нове царство XVIII XX династії близько 1575-1087 до н.е.). Єгипет продовжив свій розвиток. Єгиптяни почали застосовувати бронзу, залізо та інші метали у виробництві, в військовій справі, удосконалювались знаряддя праці (плуг, вертикальний ткацький верстат замість менш продуктивного горизонтального). В армії було створено колісничні війська. Фараони Тутмос І, Тутмос ІІІ, Аменхотеп ІІ приєднали до Єгипту Сірію й Палестину, після чого Єгипет став наймогутнішою державою стародавнього Сходу, кордони якого сягали 4-го порога Нілу на півдні та середина течії Євфрату на півночі. Не зліченна данина людьми, золотом, сріблом та іншими цінностями надходила від народів Палестини, Сірії і Нубії. Фараон Аменхотеп IV запровадив замість культу верховного бога Амона, якого мали вшановувати не лише єгиптяни а й підкорені народи. Але жерці і знать всеж таки домоглися відновлення старої релігії. Це відбувалося за часів правління Тутанхамона й Хоремхеба. Фараони Сеті І та Рамзес ІІ частково відновили могутність Єгипту, що занепадав за Аменхотепа IV та його наступників, але боротьба за Сірію проти Хеттської держави закінчилася підписанням мирного договору, за яким Єгипет поступився безроздільним пануванням у Передній Азії.
Єгипет знову поринув в безкінченну боротьбу. Країна розорювалась. Загострення соціальних суперечностей призвело до економічного, політичного та військового ослаблення Єгипту. В 1087 році до н.е. владу фактично захопив Херіхор верховний жрець бога Амона.
В третій перехідний період (XXI XXV династії, близько 1087 664 до н.е.) В середині 10 ст. до н.е. Єгипет завоювали Лівійці. Потім у другій половині 8 століття до н.е. Єгипет був завойований Ассірією. Нове обєднання країни відбулося в 664 році до н.е. За правління XXVI Саїської династії (заснований правтелем Саїсу Псаметіхом І). В 525 до х.е. Єгипет підкорили Перси і включили до складу Перської імперії. Близько 404 року до н.е. Єгипет тимчасово став незалежним, але в 343 році його знову завоювали Перси. В 332 році до н.е. Єгипет завоював великий полководець Олександр Македонський. Країна стала частиною елліністичного світу. Але після смерті Олександра Македонського (323 до н.е.) в Єгипті правила династія Птолемеїв. У 30 роках до н. е. Країну завоював стародавній Рим, який перетворив її на свою провінцію. Після поділу Римської імперії 395 р. н. е. Єгипет став провінцією Східно римскої імперії Візантії. В 619 році територію Єгипту захопила Персія, а в 639 652 Араби. Ось так і закінчується історія древньої цивілізації, яка буде жити ще довго, в своїх творах мистецтва в своїй гордовитості та винахідливості.
Список використаної літератури
- Аравия. Материалы по истории открытия.Москва.1981г.
- А.Белов Н Петровский . Страна Большого Хапи. Ленинград1973г.
- Глебкин В.В. Світ у дзеркалі культури. Ч.1. Історія древнього світу. - М.: Добросвет, 2000. - 256с.
- Малая Советская Энциклопедия. Т.3. Москва 1959г.
- И.А.Стучевский . Рамсес II и Херихор. Из истории Древнего Египта эпохи Рамсесов. Москва 1984г.
- Энци?/p>