Історія Раннього і Древнього царства Єгипту
Информация - История
Другие материалы по предмету История
тами, у якій ледве не загинув разом із усім передовим загоном. Щаслива випадковість - несподівана поява на полі битви ще одного загону єгиптян, новобранців, посланих раніше царем уздовж морського узбережжя для наступного воззєднання з основними силами, - врятувала положення. Контратаки хетських колісниць не мали успіху - вони лише заважали один одному, зчіплюючи колісьми у вузькому проході, піхоту ж Муваталі чомусь тримав у резерві. Єгиптяни протрималися до вечора, коли до Кадешу підійшов нарешті другий загін їхніх основних сил. Супротивники цього разу так і не змогли здолати один одного.
Лише після пятнадцятирічної важкої боротьби Рамзесу II вдалося витиснути хетів з Південної Сирії, захопити Кадеш і багато інших міст, які до цього часу єгиптяни добре навчилися брати штурмом.
Північна ж частина колишніх володінь Тутмосиса III залишилася за хетами. На 21-му році царювання Рамзеса II (біля 1296 чи 1270 р. до н.е.) між ним і хетським царем Хаттусилі III був укладений мирний договір, скріплений пізніше одруженням єгипетського царя на дочці царя хетів.
Після війни з хетами Рамзес II правив Єгиптом ще більш 45 років (по довголіттю в нього не було суперників, за винятком Піопи II - царя далекого Древнього царства). Слідуючи традиціям попередників, цар вибирає місцем свого постійного перебування Нижній Єгипет; на сході Дельти їм зводиться розкішна царська резиденція, місто, що носило імя Пер-Рамзес ("Будинок Рамзесу"). Відома широка будівельна діяльність царя у Фівах, Абидосі, Нубії, де за його наказом був вирубаний у стрімкій скелі величезний печерний храм з гігантськими статуями самого фараона, виліпленими в тій же скелі по обидва боки від входу в скельне святилище. І зараз знаменитий Абу-Симбельський храм, розпиляний на частині і відновлений потім над водами великого асуанського водоймища, вражає своєю величчю.
Рамзес II пережив багатьох своїх синів , і після його смерті царем став тринадцятий його син, уже літній Мернептах, при якому (в останній чверті XIII ст. до н.е.) на Єгипет з моря і через Палестину обрушилася навала "народів моря", що збіглося з великим вторгненням у Західну Дельту лівійських племен. Ця перша хвиля "народів моря", до складу яких, ймовірно, входили племена західної частини Малої Азії й островів Східного Середземноморя, була відбита єгипетськими військами, очолюваними Мернептахом. Після його смерті в Єгипті відбулися якісь серйозні внутрішні потрясіння, що привело до зміни династії.
Єгипет у період XX династії і кінець Нового царства
Останні півтора століття Нового царства - час правління XX династії, що прийшла до влади в країні після бурхливих подій, про які згадується в оповідальній частині одного з найважливіших адміністративно-господарських джерел древнього Єгипту - величезного, 45-метрового папірусу Харрис, складеного при Рамзесі III (у XIст. до н.е.). Очевидно, відновилася боротьба суспільних сил, що протистояли один одному ще при Аменхетепі IV. Компроміс між ними, досягнутий після відкритого зіткнення при царі-реформаторі, мабуть, виявився неміцним. Прихована боротьба й у нових умовах продовжувалася, поступово підточуючи міць і єдність країни. Безсумнівно також, що після смерті Рамзеса II і навали "народів моря", перемога над якою далася нелегко, помітно ослабнула влада центральної адміністрації.
Можливо, у столиці відбувалася боротьба за владу. І от, кинутий на сваволю долі, Єгипет і його люди, як говориться в папірусі, виявилися у владі "великих" і "володарів міст", що призвело до міжусобиць і руйнування країни; почалися вбивства, жертвами яких стали як "великі", так і простолюдини. Незабаром на сцені зявився сирієць Ірсу, якому, ймовірно, удалося навіть захопити тимчасово владу в країні. На які сили спирався сирієць Ірсу, хто були його прихильники, який був масштаб його дій, сказати важко. Не виключена, однак, можливість того, що в тяжких умовах внутрішньої боротьби і неминучої господарської розрухи відбувся широкий виступ низів єгипетського суспільства, у якому взяли участь і іноземці. У цій критичній обстановці Сетхнехту вдалося нарешті придушити заколот, відновити авторитет центральної влади.
Син Сетхнехта, засновника нової, XX династії, Рамзес III (середина XII ст. до н.е.) успадкував від батька вже замирену країну, інакше навряд чи йому вдалося б справитися з двома великими вторгненнями в Західну Дельту лівійських племен і другою навалою "народів моря", що було відбито в ряді кровопролитних морських і сухопутних битв. Воював Рамзес III і в Передній Азії, знову прагнучи усталити позиції Єгипту за Синайським півостровом. До складу його війська в незмірно більшому масштабі, чим раніш, входили іноземні частини - шердани, лівійці, филистимляни; справа в тому, що, уступаючи тиску жрецтва, підтримка якого у важке для країни час була необхідною, цар звільнив храми від рекрутської повинності їхніх працівників (заклику в армію кожного десятих).
Великі дарунки і привілеї храмам, які все більше стали протиставляти себе центральній владі, виснажливі війни, самоправність місцевої адміністрації - усе це привело до різкого погіршення внутрішнього становища країни, до збідніння державної скарбниці, один раз спустілої настільки, що не було можливості в термін видати постачання ремісникам і службовцям царського некрополя, так що вони застрайкували. Не припиняється гризня різних придворних клік, жертвою якої став і сам Рамзес III.
Після смерті Рамзеса III при останніх восьми царях XX д