Історія Раннього і Древнього царства Єгипту
Информация - История
Другие материалы по предмету История
инастії, що усі носили особисте імя Рамзес, внутрішня стабільність і зовнішньополітичні позиції Єгипту виявилися остаточно підірваними. Уже при Рамзесі VI Єгипет цілком позбавляється своїх іноземних володінь, за винятком Ефіопії. Незабаром після реформ Аменхетепа IV намітилося політичне й економічне розмежування Нижнього і Верхнього Єгипту, де фіванське жрецтво поступово бере у свої руки всю повноту влади. Спроби Рамзеса IX якось урізати права верховного жреца Амона не увінчалися успіхом. Нарешті, за Рамсеса XI верховний жрець Амона Херихор концентрує у своїх руках усі вищі посади держави - він і верховний сановник (чаті), і глава єгипетського війська. Після смерті останнього царя XX династії влада на півдні країни переходить до Херихору, однак Нижній Єгипет не визнав верховної влади фіванського правителя. У Дельті виникла власна династія зі столицею в м. Танис. З цього часу (середина XI ст. до н.е.) єдина єгипетська держава Нового царства припиняє своє існування.
Пізній Єгипет
Єгипетське суспільство XI-VIII ст. до н.е. по своїй економічній і соціальній структурі багато в чому ще було продовженням Нового царства. Але в VII-VI ст. намічаються зміни у всіх сферах життя країни. Єгипет нарешті вступає в залізний вік. До нас дійшли знаряддя праці (різці, пилки, свердла), виготовлені з заліза , залізна зброя (кинджали). У народів, з якими доля звела єгиптян у ту епоху, залізний вік установився раніше: і в ефіопів, що утвердили своє панування у Верхньому Єгипті в VIII ст. до н.е., і в ассирийцев, які вторглися в країну в VII ст., і в грецьких і малоазійських поселенців (воїнів-найманців і купців), що поселилися до VI ст. до н.е. у Дельті. Тепер зміни, часом дуже істотні, відбуваються у всіх галузях єгипетського господарства - у ремеслі, землеробстві, скотарстві. Приблизно з VII ст. до н.е. спостерігається небувалий раніше ріст товарно-грошових відносин, причому обєктом купівлі-продажу все частіше стає земля. Це свідчить, очевидно, про розвиток приватного землеволодіння. Можливо, джерела такої форми земельної власності варто шукати ще в початковий період Нового царства, коли перші царі XVIII династії щедро дарували воїнам землі (навряд чи мова йшла тільки про службові наділи).
Можливо, що саме в звязку з появою значної категорії приватних власників землі - людей, не настільки тісно звязаних з визначеними службовими обовязками і відповідним службовим (державним) забезпеченням, у джерелах тієї епохи нарешті стає досить ясним, що особи, позначені терміном "немху", протиставляються баку - рабам у повному розумінні слова - у якості вільних.
Розширення товарно-грошових відносин, продаж і скупка землі, лихварство сприяли руйнуванню багатьох дрібних власників - немху. Вперше на рабському ринку ми бачимо раба-боржника. Зявляються у великій кількості документи про самопродаж у рабство ("на вічні часи разом з дітьми"), існує практика поневолювання боржника на термін до пяти років, своєрідною формою рабської залежності стає самопродаж у "сини". Усі ці явища - як і в Передній Азії, характерні супутники розвитку приватного рабовласництва - спостерігаються в Єгипті набагато сторіч пізніше, оскільки "другий шлях розвитку", по якому йшло єгипетське суспільство, сприяв тривалому збереженню державного сектора в його архаїчних формах.
Уже при останніх Рамезсидах (у самому кінці II тисячоріччя до н.е.) Єгипет втрачає свій колишній вплив у Передній Азії. Яскравою ілюстрацією цього можуть служити пригоди Унуамона, героя єгипетської повісті, посланого (ймовірно, за Рамзеса XII) у Фінікію за кедром для ремонту священної барки бога Амона і численні приниження його з боку місцевих князьків. Так, царьок Бібла прагнув підкреслити свою повну незалежність від Єгипту, перед яким недавно тріпотів.
У повісті про Унуамоне згадуються імена жреца Херихора і Несубанебджеда, могутнього властителя Таніса. Перший з них незабаром став фактичним правителем Верхнього Єгипту, другий зявився засновником нової, XXI династії, царі якої приблизно сто років правили Дельтою, підтримуючи дружні відносини з правителями і верховними жрецами Амона-Ра у Фівах.
Пройшло сторіччя, і на політичну арену рішуче виступили лівійці, що вже віддавна проникали з заходу й осідали в Дельті. Ще з другої половини Нового царства полонені лівійці використовувалися фараонами як воїни-найманці. Згодом лівійці селилися в Дельті цілими племенами. Шешонк, один з вождів-воєначальників при останньому царі XXI династії, проголосив себе царем у середині Х ст. до н.е.; почалася XXII лівійська династія. Шешонк зміцнив свою владу в Дельті й оголосив свого сина верховним жрецьом Амона-Ра у Фівах: країна була знову обєднана. Незабаром війська Шешонка вторглись у Палестину, у 930 р. до н.е. ними був узятий і розграбований Ієрусалім. Але успіхи лівійської династії виявилися примарними, її влада - неміцної. Серед лівійської верхівки розгорілася внутрішня боротьба. Дельта розпалася на ряд незалежних областей, очолюваних лівійськими князьками, хоча номінально продовжували існувати і лівійські царі, що зробили своєю столицею м. Бубастис у східній частині Дельти (XXII- XXIII династії). Північ Верхнього Єгипту контролювалася могутнім номархом Гераклеополя, на півдні влада знаходилася в жрецтва Амона-Ра. Країна переживала час господарського застою, упадка іригаційної системи, порушення торгового обміну. Обєднання країни знову стає необхідною умовою господарського підйому. Ініціатором боротьби за нове обєднання висту