Інженерний менеджмент у формуванні та зайнятості механізаторських кадрів агропромислового комплексу
Информация - Сельское хозяйство
Другие материалы по предмету Сельское хозяйство
?сподарств в механізаторах постійного складу, розроблені таблиці 4-6, в яких приведені питомі показники чисельності трактористів-машиністів на 1000 га ріллі в залежності від щільності тракторних робіт і коефіцієнтів переведення кількості тракторів фізичних в еталонні для господарств основних зон України.
Для визначення потреби механізаторів на “піковий” період прийняті поправочні коефіцієнти, які по відношенню до чисельності механізаторів постійного складу становлять для господарства:
Степу1,3…1,35;
Лісостепу1,4…1,45;
Полісся1,5…1,55.
Даний експрес-метод призначений для визначення потреби в механізаторських кадрах в системі річного і середньострокового перспективного планування виробничої діяльності окремих сільськогосподарських підприємств, а також для розробки типових нормативів і визначення загальної потреби в механізаторах в регіональному розрізі по району, області, зоні, республіці і галузі сільського господарства в цілому.
В сільському господарстві України склалися 14 підзон виробничих спеціалізацій, для яких на прикладі типових господарств галузей розраховані укрупнені нормативи по областям (табл. 37).
Вони визначені, як середньовзвішені показники, де варіруючою величиною виступають нормативи типових господарств різних зон виробничої спеціалізації, а вагами площі ріллі і багаторічних насаджень цих зон.
Розрахунки виконувались по формулі:
де
Н обласний норматив потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної площі;
Н1, Н2, Н3, …Нн відповідні нормативи потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної землі типових господарств кожної підзони виробничої спеціалізації;
S1, S2, S3, …Sн площа оброблюваної землі кожної групи господарств підзони виробничої спеціалізації, га.
В обласних нормативах потреби механізаторів відбивається питома вага оброблюваної площі, що припадає на кожну підзону виробничої спеціалізації, яка є в області.
Наприклад, в Харківській області знаходиться 4 підзони виробничої спеціалізації, площа оброблюваної землі в яких становить: 1073,1; 388,8; 197,7 і 266,0 тис.га.
Норматив середньорічної потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної землі типових господарств цих підзон відповідно становить: 21,6; 12,9; 15,5 і 21,2 чол. Звідси, обласний норматив потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної землі дорівнює:
Таблиця 7.
Нормативи потреби сільськогосподарських підприємств України в механізаторах, чол/1000 га оброблюваної площі
Сільськогосподарські зони України, назва областіСередньорічніМаксимальніСтепЛуганська15,621,3Дніпропетровська15,121,5Донецька15,621,4Запорізька15,021,3Кіровоградська17,022,8Кримська АР20,725,0Миколаївська15,121,3Одеська16,722,7Херсонська15,920,6ЛісостепВінницька21,625,5Київська21,928,0Полтавська21,228,0Сумська20,927,5Тернопільська21,628,5Харківська19,224,3Хмельницька21,628,6Черкаська21,528,4Чернівецька31,443,6ПоліссяВолинська30,239,7Житомирська23,129,5Львівська26,133,4Рівненська22,729,9Чернігівська22,127,7КарпатиЗакарпатська35,837,3Івано-Франківська31,943,0
Основним показником, що характеризує потребу господарств в механізаторських кадрах, є норматив потреби в них на 1000 га оброблюваної землі (ріллі і багаторічних насаджень) при наявному парку машин. Оскільки в нормативі відображені всі нормоутворені фактори виробництва, він характеризує оптимальну потребу в кадрах механізованої праці, забезпечуючи при цьому раціональне співвідношення техніки і людських ресурсів, зайнятих її використанням. Чисельність механізаторів в розрахунку на 100 тракторів дає лише додаткову характеристику потреби в них.
Нормативи потреби в механізаторах повинні стати вихідною базою для планування відтворення і підготовки кадрів механізованої праці.
2. Закріплення техніки за механізаторами
Для зняття напруги у використанні механізаторів і енергомашин при виконанні сільськогосподарських робіт застосовують методи маневрування технікою.
В залежності від виробничих умов для господарств доцільно рекомендувати наступні варіанти закріплення техніки за механізаторами (рис. 1): два трактори різного призначення за двома механізаторами; три трактори (один гусеничний і два колісних) за двома механізаторами; два трактори і комбайн (зернозбиральний, бурякозбиральний, кормозбиральний) за двома механізаторами; три трактори і комбайн за трьома механізаторами.
При закріпленні групи енергомашин з відповідним шлейфом робочих машин за декількома механізаторами виходять з того, що в тракторів різних класів і комбайнів “піки” завантажень не співпадають. Зявляється можливість переміщувати механізаторів із не завантажених агрегатів на завантажені для позмінної роботи.
Загальним для цих варіантів є те, що за кожним трактором закріплений конкретно механізатор, який відповідає за його правильну експлуатацію і зберігання. Варіанти переміщення трактористів-машиністів з не завантажених агрегатів в “пікові” періоди виконання польових робіт практикуються здебільшого в господарствах з недостатньою чисельністю механізаторів.
Варіанти групового закріплення техніки можуть бути ефективними, якщо механізатори освоїли енергомашин різного технологічного призначення. Це найважливіша організаційна необхідність для госпрозрахункових механізаторських колективів, які займаються виробництвом рослинницької продукції на основі колективного підряду.
Приклад, схеми закріплення техніки в госпрозрахункових механізаторських колективах приведено на рис.2.
Рис. 1. Схеми ?/p>