Іван франко і музика
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
альовничо-врочистого народного обряду і весільної поезії.
Основну масу пісенних записів Івана Франка становить народна лірика - пісні про кохання та родинне життя. Слухаючи їх в природній атмосфері побутування (з уст численних співачок) і глибоко відчуваючи життєво-соціальну основу їх змісту та емоційного звучання, І. Франко визначав як головний лейтмотив, як головну тему скаргу жінки на свою тяжку долю. І дослідження про ці пісні він назвав Жіноча неволя в руських піснях народних. Це дослідження стало своєрідним узагальненням активної збирацької роботи І. Франка з 1864 р. до початку 80-х років XIX ст., його спостережень над життям пісні та її головних носіїв.
Кожний, хто звик пильно придивлятися життю народному і особливо слідити його безмірно цікаві духовні прояви, мусить звернути увагу на ті пісні, на ті, сказати по правді, жіночі невільничі псальми, - писав І. Франко. - Особливо тим цікаві вони, крім своєї основи, що майже всі, за винятком деяких мандрівних, а лиш до нашого життя більше або менше приноровлених, суть новішого, майже сучасного походження, як се доказує бесіда, чиста, без архаїзмів, часом зовсім локально забарвлена, - як доказують зовсім нові сучасні поняття і обставини, в них зображені.
Інтерес до найновіших пісень, які є художнім відображенням животрепетних подій і народних поглядів, - це друга характерна особливість І. Франка - збирача та дослідника народної пісні. Вся його розвідка Жіноча неволя... ґрунтується на побутуючому пісенному матеріалі, записаному ним самим та товаришами поета М. Павликом, І. Мохом, Анною Павлик та ін. При цьому І. Франко відбирає з сучасної йому народної пісенності найхудожніші та найяскравіші щодо змісту і форми зразки, саме ті, що як твори народної лірики... можуть сміло рівнятися з найдосконалішими того роду творами всіх часів і народів. До речі, цей провідний критерій художності, властивий Франкові-фольклористові, повністю виявився і в його збирацькій діяльності при записуванні пісень і обумовив високий художній рівень його записів.
Пильна увага І. Франка до найновіших творів у живому фольклорному процесі дала цінні наслідки. І. Франко виявився одним із винятково щасливих збирачів новотворів: він першим в Галичині зафіксував і дослідив робітничу тему в народній творчості, особливо в коломийках про бориславське життя й експлуатацію на нафтопромислах; записав чимало нових коломийок про картоплю, епічних співанок про окремі трагічні події і вчинки, дрібних пісень на злободенні теми тощо. Спостерігаючи процес творення нових пісень, І. Франко зробив дуже важливі теоретичні висновки, відкинувши песимістичні думки про занепад народної творчості. З цього погляду особливо цінними є його рецензія на переклади М. Старицьким сербських народних пісень (Друг, 1877 р.), статті Дещо про Борислав (Світ, 1882 р.) та Як виникають народні пісні? (Ruch, 1887 р.).
Коли уважно оглянути Франкові пісенні записи, легко помітити серед них чимало свіжоскладених у прикарпатському краї пісень. Це, зокрема, пісні про Драгарюка, про рекрутчину та жовнірське життя, співанки-хроніки про різні місцеві трагічні випадки, що гостро вразили народних співаків. Тут слід назвати пісні Ой бо мала Гребенюшка два синочки рідні, У сім селі й у Лолині сталася новина, Ой на панській полонині отава зелена (про Футюка Семена), Ой кувала зозулечка то біла, то сива, В понеділок по пятінках надворі погода та ін. Що ці пісні схоплені безпосередньо в процесі творення, свідчить їх місцевий колорит, виражений документальними вказівками на місце подій і їх учасників. Більше того, в останній із перелічених співанок названо навіть її авторів:
З Шипаровець до Рахівця неблизько ходити,
То не могли сесю пісню так борзо зложити.
Прокіп Заєць з Дмитром братом йа в Чиграх косили
Та вже оба Николочці цю пісню зложили.
Ой коби ми тогди були, що там говорили,
Ми би були сесю пісню ще краще зложили
Це характерний прийом епічних співанок карпатського краю. Великий досвід збирача народних поетичних перлин дав право Франкові твердити, що кожна пісня первісно мала свого автора - народного поета. А оскільки останній творить свою пісню з того матеріалу вражінь та ідей, яким живе ціла маса його земляків, і із скарбів своєї індивідуальної душі він в головних контурах не може зачерпнути ані іншого змісту, ані інших форм, крім тих, що становлять щоденну поживу цілої маси, то й пісня його є виразом думки, вражінь та стремління цілої маси, і тільки таким чином вона стає здатною до сприйняття і засвоєння її масою.
Пісенні новотвори приваблювали І. Франка передусім тими мотивами та думками, тими тенденціями, що відображають розширення народного світогляду, зміни в етичних чи соціальних поняттях. З цього погляду особливий інтерес становить Пісня про шандаря. Під впливом І. Франка та М. Павлика цю епічну співанку записала в с. Лолині в кінці 70-х років XIX ст. Михалина Рошкевич, сестра Ольги Рошкевич. Пісні про шандаря І. Франко присвятив окрему частину своєї праці Жіноча неволя..., де саме на прикладі цієї пісні схарактеризував специфіку таких творів. Пісня про шандаря, судячи по різним признакам, - писав він, - належить до найновіших творів народної фантазії і повстала в Підгірю, певно в околиці Делятина, звідки занесена стала в околицю Долини, до Долина. Находячийся у нас варіант, мабуть, єдиний, - досі записаний, - ані у Голов?/p>