Іван франко і музика

Информация - Культура и искусство

Другие материалы по предмету Культура и искусство

? глибоко імпонувала і співакам, і слухачам, і записувачеві.

В коломийській тюрмі в 1880 р. на прохання І. Франка багато пісень проспівали йому Кароль і Францішек Батовські з с. Ценева Коломийської округи, Яцко Сидорук з с. Чортівців Обертинського повіту, Іван Васильківський з с. Уторопів Коломийської округи та ін. Записуючи тексти, І. Франко переймав мелодії і дуже довго їх памятав. Тоді ж він записав багато коломийок від згаданих осіб і від вязнів з сіл Тулукова, Матіївців та з Коломиї. Все це були здебільшого селяни та міщани, трудові люди, що любили пісню, шукали разом з нею правду, протестували проти несправедливості і за це потрапляли за грати. Очевидно, то були люди доброго серця й прямого характеру, бо тільки такі глибоко розуміють, люблять і знають народну пісню. Свій класовий, соціальний протест проти несправедливості вони часто висловлювали словами пісні.

Під час короткого перебування на Покутті в 1880 р., що закінчилось арештом і увязненням в коломийській тюрмі, І. Франко спинявся в Березові Нижнім в родині Геників. І тут поет не поминув фольклорних надбань народу. У вільний час, - згадував Степан Геник, - ходив на ниву, сідав коло робітників і просив, аби співали, а він записував. Раз жінка, колишучи дитину, співала. Як побачила, що Франко сховався в сінях і записував, не хотіла більше співати, аж він увійшов до хати і ледве допросив її, аби доспівала пісню до кінця.

Винятково плідними для І. Франка, записувача фольклору, були 1881 і 1882 рр., коли, опинившись поза університетом, грубо відштовхнутий галицькою реакційною інтелігенцією в особі так званих народовців та москвофілів від культурних установ і видавництв, він залишився без жодних засобів до життя.

І. Франко поїхав жити на батьківську землю в Нагуєвичі. Працював тут у господарстві, на полі, живучи в тяжкій скруті. В листах до І. Белея він постійно просить розкрутити якого гульдена для нього, щоб купити лампу для праці, жаліється, що нема чобіт, що довги стоять і гавкають тощо.

І. Франко переживав тяжкий період, коли його було не допущено до викладання в університеті, підлими махінаціями забалотовано на виборах до парламенту, викинуто з польської газети і цьковано українськими націоналістами та польськими шовіністами. Світлим променем у цій похмурій атмосфері (і на початку 80-х і в кінці 90-х р. XIX ст.) було для поета спілкування з трудовим народом, з його колективною мудрістю і поезією. Недаремно ж у 1895 р. І. Франко так написав про це:

 

Як у хвилі сумніву і муки

Вчитель мудрий не найдесь тобі,

То приймай потіху і науки

З простих уст, загублених в юрбі.

 

Живучи в Нагуєвичах в 1881 та 1882 рр., поет пильно вслухався в слово та пісню з простих уст. Як свідчать його численні записи пісень, приповідок, казок та інших жанрів, с. Нагуєвичі дало йому незрівнянно багатший матеріал, ніж інші місцевості. Це пояснюється не тільки органічним звязком поета з рідним селом, а й талановитістю нагуєвичан, їх співучістю, щедрою фольклорною атмосферою, що панувала в цьому мальовничому підгірському селі.

В Нагуєвичах І. Франко записує завжди: під час роботи в полі, під час гагілкових забав на Великдень, на вулиці всюди і від усіх, починаючи з брата Захара Франка та сестри Юлії Гаврилик і кінчаючи малими сільськими пастушками. Михайло Добжанський, один з близьких сусідів Франків та Гавриликів (це прізвище Франкового вітчима), згадував про поета в ці роки: Живучи в Нагуєвичах, часто ходив на весілля і записував пісні. Записував не тільки від дорослих, але й від дітей. Підкрадався не раз до робітників або женців, нотував їх розмови, співанки, - згадував інший односельчанин М. Хомяк.

Не випадково записні книжки часів перебування Франка в Нагуєвичах найбагатші на фольклорні матеріали. В цей час І. Франко починає активно вводити свої записи народних пісень у наукову сферу. Якщо в попередні роки окремі пісні або уривки з них він зрідка використовує в своїх публіцистичних статтях (Критичні письма о галицькій інтелігенції, 1878 р.) чи в художніх творах, то тепер значну увагу приділяє науково-пізнавальному розглядові пісень. В журналі Світ (1881-1882 р.р.) Франко відкриває рубрику Знадоби до вивчення мови і етнографії українського народу, де обговорює нові коломийки про робітниче життя в Бориславі (Дещо про Борислав), пісенні новотвори про поширення картоплі в Галичині (Дещо про картоплю) тощо.

Частину своїх записів, пісні про громадські справи, Франко надсилає в 1882 р. М. Драгоманову для використання. Тоді ж пише широку розвідку, переважно на основі зібраних ним пісень про жіночу долю Жіноча неволя в руських піснях народних (1883 р.). Поодинокі свої записи друкує в журналах Зоря, Киевская старина, Житє і слово.

Слід особливо наголосити на тому, що І. Франко був не лише записувачем і дослідником народного пісенного багатства, він був його багатим володарем, носієм. До І. Франка як виконавця і носія народних пісень першим звернувся М. Павлик, потім М. Лисенко під час приїзду поета до Києва в 1885 р.

І. Франко в статті 1904 р. Лисенкове свято в Австрії між іншим згадував, що тоді для Лисенка він співав деякі жалібні галицькі пісні і той впізнав у них ті тони голосінь, які він чув ще 1873 р., проїжджаючи під час холери через Галичину до Відня.

В першу зустріч з І. Франком М. Лисенко записав від нього ряд мелодій, тексти до яких І. Франко згодом надіслав композиторові окремим листом від 13 грудня 1885 р. Частина цих записів зявилас?/p>