Іван франко і музика
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?рідне віддзеркалення оточення письменника. Франкова мати Марія Кульчицька з с. Ясениці-Сільної, селянка з щедро обдарованою поетичною натурою, першою заронила в душу свого сина любов до народної пісні, кинула в неї перші зерна поезії, що з часом буйно розрослися в могутній талант. Сама вона любила співати, знала багато пісень і в дівочому віці радо переймала їх від односельчан та від чужосільних жінок, якщо траплялося бувати в їх товаристві. Так вона, дожидаючи млива у млині, навчилася пісні Ой служив я у Риму. Пізніше ця пісня привернула пильну увагу І. Франка-дослідника.
З ранніх літ співала Івасева мати багато пісень, і з кожним роком його память вбирала їх дедалі більше і більше. Коли йому минав десятий рік, він почав уже записувати материні поетичні скарби, а також розпитував свідущих людей з рідного села Нагуєвичів, і так склався цілий зошит, позначений 1868 р. Він зберігається й досі в архіві письменника у відділі рукописів ІЛ під № 816.
Від мами, - писав пізніше І. Франко, - я позаписував і вивчив напамять немало пісень, в тім числі також повний весільний цикл. Материні пісні багато заважили в розвитку майбутнього поета і громадського діяча. Вони вражали його серце виспіваною з сумом людською недолею, навчили сприймати людські переживання і турботи, обурюватись несправедливістю і неправдою. Найсердечнішими словами згадував поет матір і її пісні, силу яких відчував усе ясніше й глибше із зрілістю свого революційного світогляду. В поезії Пісня і праця І. Франко подав винятково яскравий малюнок свого дитинства в оточенні матері і в атмосфері народної пісні:
Мамо, голубко! було налягаю.
Ще про Ганусю, Шумильця, Вінки!
Ні, синку, годі! Покіль я співаю,
Праця чекає моєї руки....
Ох, і не раз тая пісня сумненька
В хвилях великих невгодин життя
Тихий привіт мені слала, мов ненька,
Сил додала до важкого пуття
Дуже багато дав отой ласкавий материнський спів І. Франкові, а через нього й українській поезії та науці. Материні пісні стали улюбленими піснями поета. Недаремно ж любов свою до пісень поет назвав єдиним віном, винесеним з батьківської оселі.
З народними пісенними скарбами знайомило допитливого І. Франка все його селянське і ремісниче трудове оточення. Вже в гімназії він з розумінням справи ставився до цих скарбів. Збирати та записувати всякі матеріали з уст народу, - писав він про цей ранній період своєї фольклористичної діяльності, - казки, пісні, приповідки, образові речення, порівняння, прокляття, заклинання, мудрування та поодинокі слова я розпочав іще в гімназії, і то не лише буваючи літом дома на вакаціях, у Нагуєвичах та інших сусідніх селах (Ясениці-Сільній, Унятичах), але також у Дрогобичі. Живучи на станціях у різних дрогобицьких міщан та передміщан, я знайомився залюбки з такими, що заховали в памяті багато старої руської міщанської традиції (назву тільки кравця Івана Гутовича та теслю Деревака, тоді, в початку 70-х років, уже звиш 70-літнього діда); від них і многих інших я списував немало етнографічного матеріалу, та іноді при помочі товаришів вишукував також інших оповідачів по передмістях, платив їм скромний почастунок і заставляв їх цілими ночами співати та оповідати всяку всячину Одним із співаків, записи від якого збереглися й досі, був дрогобицький столяр Іван Романський.
Маючи унікальну память, І. Франко багато пісенних текстів і мелодій перейняв від своїх товаришів-гімназистів, виконуючи разом з ними різні розважальні пісні (наприклад, Бандурку) та колядуючи в рідному селі. Про один з таких випадків згадував співучень І. Франка: В IV класі, в надвечіря богоявлення, мав Франко якусь оказійну фіру і взяв мене з собою до Нагуєвичів... У Франка перебував я дві доби, а одну цілу ніч мусили ми обидва на бажання старшого церковного братства ходити з ними на коляду, бо ж, головно, ми обидва співали, а старі братчики лише гуділи, тут і там нас по хатах гостили, і ми з того всього, як з їди, так і через спів, були добре похрипли. У гімназичні роки учні збиралися дебатувати з літературних питань і співати. І. Франко, будучи в пятому класі, співав у квартеті під керівництвом К. Бандрівського. В 1873 р. він запросив учнівський хор до свого села, де вони співали і в церкві, і по дорозі з Нагуєвичів до Дрогобича.
Вже в дитячі і шкільні роки народна пісня була активним духовним набутком майбутнього поета. Багато із записаних у цей час пісень навіки запали в його память. А ті, що забулися, але цікавили потім своїм змістом чи соціальним звучанням, І. Франко старанно розшукував. Таких матеріалів зібралося в архіві письменника (якщо врахувати ще його виписки із стародавніх співаників) не на один том. Серед людей, що постачали поета пісенними записами, були і його товариші по Дрогобицькій гімназії. Так, І. Франко став сам неабияким носієм народної поезії.
До гімназичних часів належить ще один, більший, зошит пісенних записів І. Франка, що складався з двох частин, позначених 1871 і 1872 рр., але він був загублений.
Про свої зацікавлення народною піснею цього часу сам Франко так писав у відомому автобіографічному листі 1890 р.: Ще в нижчій гімназії я почав збирати пісні народні, спершу від моєї матері, а після і в Дрогобичі розпитував людей (ремісників, селян і т. д.), так що швидко мав мілко списані два товсті зшитки, вміщаючи 800 номерів, правда, в значній часті коломийок. Менший зошит я послав у Просвіту і опісля случайно віднайшов його в третіх руках, а більший таки в Д?/p>