ЗвичаСЧ та обряди на УкраСЧнi
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
В° УкраСЧнi прпадало свято зимового повороту сонця. Це був час ворожiння на майбутнiй рiк; а тому ми i тепер маСФмо в рiздвяних звичаях цiлу низку дохристиянських елементiв, що мали своСЧм призначенням накликати добрий врожай у наступнiм роцi, багатство i добробут у дiм господаря, щасливi лови для мисливця, весiлля для дiвчини та щасливу мандрiвку для парубка - дружинника князя або й самого княжеча. Всi стихiйнi сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не дiяли на шкоду людям i худобi.
Про все це спiваСФться в колядках , що були вiдомi далеко ще до початку християнських часiв на УкраСЧнi це виявляСФться i у звичайних обрядах , як ось: дванадцять полiн, дванадцять святвечернiх страв, закликання на вечерю мороза, вовка, чорноСЧ бурi та злих вiтрiв, дiдух на покуттi, сiно на столi .
Всi цi рухи, дiСЧ i слова, що на перший погляд не мають нiякого значення в життi людини, вiють на серце кожного з нас чаром рiдноСЧ стихiСЧ i СФ для душi живущим бальзамом, який сповнюСФ СЧСЧ могутньою силою.
2.Цикл рiздвяних свят
Але те, що у Введеннi чи наступних святах зимового циклу виражено лиш у зародку, найповнiше розкриваСФться в обрядових дiйствах, повязаних з Рiздвяними святами. Недаремно в УкраСЧнi СЧх вiдзначали надзвичайно урочисто. До Рiздва готувалися заздалегiдь ще вiд дня Спиридона (25 грудня). Мили i прибирали в хатах, упорядковували в хлiвах, бiлили, прали, заготовляли дрова i корм для худоби. Адже всi господарськi роботи мали закiнчитись до настання святвечiрнього дня. Навiть сiльський реманент (коси, граблi, вили, плуги i т. iн.) складали в стодолах так, аби створилося враження, що й вiн вiдпочиваСФ.
Уранцi 6 сiчня господар або господиня (залежно вiд мiiевостi) розкладали в печi вогонь дровами, якi вiдкладали по одному полiну щоденно, починаючi вiд дня Спиридона. На Гуцульщинi ще донедавна зберiгався звичай запалювати живу ватру (тертям), на якiй варили святвечiрнi страви. Залежно вiд мiiевих традицiй i достатку родини кожна господиня намагалася приготувати вiд 7 до 14 страв. З-помiж них по всiй УкраСЧнi обовязковими були узвар i кутя.
Родиннiй трапезi, на яку мали зiйтися всi члени родини, передував обхiд. Господар з новоспеченим хлiбом, медом i маком, а син (чи хтось iнший) iз запаленою свiчкою тричi за сонцем обходили хату i весь двiр. Не обминали i стайнi, де худобу обсипали диким маком, обкурювали зiллям щоб вiдьми до неСЧ не приступили. А в порiг стайнiще й затинали сокиру. Скрiзь в УкраСЧнi в цей вечiр вшановували худобу: СЧСЧ годували до вечерi святвечiрнiми стравами. На Гуцульщинi, Волинi та iнших мiiевостях для цього заводили до хати, як на Введення за полазника, теля чи вiвцю, яких пригощали. Поширеним було повiря, що худоба у цей вечiр розмовляСФ мiж собою: може поскаржитись Боговi на свого господаря.
тАЬДiдухтАЭ
Пiсля обходу урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житнiй снiп, що спецiально зберiгали вiд часу обжинкiв. Його ставили на найпочеснiше у хатi мiiе пiд образами. Ялинка, прикрашена iграшками, увiйшла в наш побут значно пiзнiше. Спочатку СЧСЧ ставили в мiстах, а лише згодом по селах. Та прикрашений васильками i калиною рiздвяний снiп нам рiднiший: вiн не лише символ достатку, а уособлення памятi про наших предкiв. Недаремно в народi цей святковий снiп називали дiдом, дiдухом, колядою, колядником.
Снiп був бажаним гостем родини. Чи не вiд iменi цього святкового снопа господар, переступаючи порiг дому, звертався до присутнiх: Вiншую Вас iз щастям, здоровям, з цим Святим вечором, щоб ви у щастi й здоровСЧ провели цi свята i наступних дiждали вiд нинi за рiк, доки нам Пан Бiг визначив вiк.
Слiдом за ним вносили до хати вязку соломи (дiда) i сiна (бабу). Господар розкидав солому по хатi, а дiти мекали, бекали, квакали, пританцьовуючи по нiй. Наслiдування звукiв свiйських тварин та домашньоСЧ птицi мало забезпечити щедрий приплiд худоби у прийдешньому роцi.
Потiм господиня готувала стiл до вечерi: насипала жменю пшона, клала по кутках зубцi часнику, грудки цукру, стелила сiном (бабою), застеляла святковим обрусом. Лиш тодi ставила на стiл святковий хлiб (калач, карачун, Василя). Поруч з калачем засвiчували свiчку. Тим часом господар набирав у миску по ложцi кожноСЧ страви i йшов надвiр. Тричi кликав вiн до вечерi то вовка, то мороза, то горобцiв, то злих вiтрiв, то чорнi бурi. А потiм радив СЧм не показуватися до його господи i на поле протягом цiлого року. Помолившись i згадавши усiх покiйних родичiв, сiдали до столу. СвоСФрiдним сигналом до вечерi була поява на небi першоСЧ зiрки, яка сповiщала людям про велике чудо народження Божого дитяти. Пiд час родинноСЧ трапези всi мусили зберiгати урочистий спокiй: не галасувати, не човгати пiд столом ногами, щоб не дратувати невидимi душi присутнiх на вечерi покiйних предкiв. Для них спецiально набирали в миску по ложцi кожноСЧ страви i ставили СЧСЧ на пiдвiконня. Важливу роль пiд час урочистоСЧ вечерi вiдiгравала свiчка, яка н цю нiч горiла на святковому столi. Подекуди на Свят-вечiр запалювали свiчки i на могилах своСЧх родичiв. Ця традицiя прийшла до нас разом з християнством. Хоч у давнину робили ще iнакше спалювали на подвiрСЧ вязку соломи. У Карпатах ритуальний вогонь аж донедавна запалювали перед обходом двору. Дотримувались цього звичаю i в iнших районах УкраСЧни, хоча протягом вiкiв його ритуальне значення частково втратилося. Все ж у культi вогню вiдображено ту