Зброя й бойові формації
Информация - Безопасность жизнедеятельности
Другие материалы по предмету Безопасность жизнедеятельности
? трости, а стрільці йшли/ з обох боків і тримали в руках рожанці (луки) свої й понакладали на них стріли на ворога. Отже до галицької піхоти належали й тяжко озбройні оружники і стрільці-лучники. Була це нова сильна формація, але серед яких обставин вона повстала, й як була зорганізована, про це, нажаль, ближче не знаємо нічого.
Початки кінноти
В найдавніших часах на Україні кінноти не стрічаємо. У словян тільки старшина виходила в похід на конях. Варяги, як морський народ, відбували дальші дороги водяними шляхами, на човнах. Україна взагалі не була багата на коні. Цісар Костянтин Порфирородний (пол. X. в.) оповідає навіть, що на Україні ділком коней немає, що їх купують у степових печенігів.
Але насправді в українських степах жив дикий кінь, тарпан. Як із пізніших описів знаємо, був він невеликого зросту, доходив ледве до метра, мав велику голову з короткою мордою, гострі вуха, коротку, товсту, шию, широкі груди, простий зад; масти був мишастої, з темною або чорною смугою здовж хребта, грива і хвіст чорні. Тарпани жили великими табунами 5060 штук. Лови на них за княжої доби належали до улюбленого спорту. За найбільшу штуку вважали ловити їх і вязати руками, певно з коня; такі лови влаштовував Володимир Мономах. Але присвоїти дикого коня було дуже важко і, хоч пізніше коні вибивали з диків, то рідко це справді вдавалося. Тим то найбільше коней словяни діставали від степових кочовиків.
Перші звістки про коні в війську літопис подає вже в часах Олега: в похід на Візантію 907. р. князь повів частину війська на конях, частину човнами. Те саме читаємо про похід Ігоря на греків 944. р. Але в тих часах коней уживали, мабуть, тільки до перевозу війська, не в боях. Воєнна кіннота почала розвиватися аж у боротьбі з печенігами, що від початку X ст. непокоїли наші границі. Дикі степовики налітали несподівано на українські оселі, заскакували безборонних мешканців, загарбували, що було під рукою і швидко відбігали назад. Щоб дорівняти скорій степовій кінноті, українці мусіли організувати хінне військо.
Потреба кінноти виявилася також у перших стрічах з Візантією. Греки мали тоді славну кінноту, тяжко озброєну: їздці виїздили на ворога кінно, в панцирях і в шоломах, з довгими копями й проти їх ударів піхота була безборонна. Це відчув князь Святослав у своїх походах на Болгарію 968970. р. Грецька кіннота так сильно напирала вперед, що навіть залізні лави варягів зі щитами й копями не могли встоятися на місці. Святослав бачив це і під Доростолом намагався поставити кінний полк проти греків. Про це оповідає Лев Діякон: Скити (українці), з кінцем дня на конях виїхали з города, вперше зявилися кінними, бо звичайно виступають вони на ворогів пішки не вміють вилазити на сідла й так битися з ворогами. Ромеї (греки) чимдуж хопили за зброю, посідали на коні, схопили копя (вони вживають довгих копій до бою), з запалом і напором великим на них пустилися. Але ті не вміли й поводити коней вуздами, й коли ромеї вдарили на"них копями, завернулися й забралися до міста. Так перша спроба вжити кінноту до бою не повелася.
Наступник Святославів, Володимир Великий, не кинув заходів творити кінноту. В поході на волжанських болгар 985 р. він висилає степових торків на конях, але його власне військо було ще піше, плило човнами: Пішов Володимир на болгар із Добринею, дядьком своїм, човнами, а торків берегом привів на конях. В 996. р. Він завів нові судові кари (т. зв. вири) за вбивство на зброю і на коні.
З Володимирових синів, Святополк (10151019) користувався найманими печенігами, своєї, видко, кінноти багато не мав. Але: Ярослав Мудрий до дальших походів уживав уже коней. Так під 1042. р. читаємо в літописі, що підчас походу на Ям вигинули коні в воїнів Володимира (Ярославового сина) так, що коні ще дихали,, а з них здирали вже шкіри, такий був помір на коней. За перших наступників Ярослава українська кіннота могла вже мірятися зо степовими ордами. В 1060. р. Ярославичі ходили на конях і човнами на торків. В 1068. р. Святослав Ярославич із 3000 коней розбив 12 тисяч половців. Літопис оповідає про це так: Святослав був у Чернигові, а половці воювали довкола Чернигова. Святослав зібрав трохи дружини й вийшов на них під Сноськ. Коли половці побачили, що військо йде, впорядкувалися на стрічу. Святополк бачив, що їх велика сила і сказав до своєї дружини: Рушаймо, нема вже нам куди діватися. І вдарили на коні, й переміг Святослав трьома тисячами, а половців було 12 тисяч. Одних побили, а інші потонули у Снові, і князі ловили їх руками. Це було 1. листопаду. І вернувся Святослав з перемогою у свій город.
Ця перша перемога над половцями дала доказ, що українська кіннота вже була зорганізована й могла мірятися навіть зі степовиками, які давали їй перші зразки організації.
Збірної назви на кінноту у княжих часах не стрічаємо. Може вживали тоді назви комонник (від давньогокомон ь = кінь),, але у княжих памятках її не бачимо, вона появляється що-но в XVIXVIII. в. Звичайно їздці звалися конники, деколи ще й с н у з н и к и від старого слова сън узникъ, себто звязаний із кимось докупи, тут із конем.
Кіннота за своїм озброєнням і тактичним завданням поділялася (так само як піхота) на тяжку та легку. Тяжко озбройна кіннота, це оружники в тяжких бронях, у шоломах, зі щитами й копями або мечами. До легкої належали стрільці, без тяжкої зброї, з луками.
Коні
Наша кіннота мала коні місцевої годівлі і з добичі на половцях. Коні в більшій кількості згадуються найчастіше у наддніпр?/p>