Зброя й бойові формації
Информация - Безопасность жизнедеятельности
Другие материалы по предмету Безопасность жизнедеятельности
лучники, бо це військо було озброєне луками. Але назва лучник у тих часах означає ремісника, що вироблював луки.
Лук був уже відомий давнім словянам. Та чи були зорганізовані окремі відділи лучників, про це відомостей немає. Варяги вживали теж луків, але в нас ця зброя ширше не розвинулася. Формація лучників, як окремого війська, витворилася в нас аж підо впливом степовиків, що все славилися добірними стрільцями. Наш літопис записав цікаву хвилину обміну зброї. В 968 р. київський воєвода Претич склав мир із печенізьким ханом і на знак приязності вони помінялися зброєю: Претич, як уже було згадано, дав від себе броню, щит і меч, а половчин йому коня, шаблю і стріли. Але степовики не тільки доставляли нам цього роду зброї, але були Й творцями легкого війська, озброєного луками. Уже Святополк Окаянний у боротьбі з Ярославом Мудрим наняв собі був печенігів. Від 1070. р. різні князі починають наймати собі на службу ватаги половців; найбільш уславився цим Олег Святославич, якого і прозвали Гориславичем за те, що його союзники багато горя навели на Україну. Знову ж у половині XII ст. київські князі зорганізували собі помічне військо з останків печенігів і торків під назвою чорних клобуків. Ці степовики ввійшли у наше військо під назвою стрільців і на їх зразок почали організувати в нас і наших лучників. Так 1151. р. у боях над річкою Рутом, коли ворожі війська почали уступати, князь Вячеслав і Ізяслав пустили за ними стрільців своїх, чорних клобуків і Русь. У 1169 р. берендеї просять у князя Михалка: ми поїдемо наперед стрільцями. В 1180 р. в бою з половцями знову виступають разом стрільці руські й чорні клобуки.
У пізніших часах, у XII ст.,- степовики вже не згадуються. Видно, стрільці рекрутувалися тільки з місцевого населення. До особливого розвитку вони дійшли в галицько-володимирській державі за Данила. В різних походах вони виступають у великому числі, як окремі відділи або при боці оружників і здобувають собі славу доброго війська. Підчас походу на ятвягів 1235. р. польські князі просили Данила, щоб дав їм у допомогу своїх стрільців.
Про зброю стрільців не знаємо ближче нічого; знаємо лише те, що вони мали луки та стріли. У війську Данила 1251. р. стрільці мають, як було вже згадано, якийсь особливий лук рожанець.
Від 1232. р. в галицькому війську згадуються також стрільці на соколів (приїхавшим соколом стрільцем).
Піхота
В найдавніших часах військо наше було піше. Словянські воїни йшли до бою пішки зі щитами та копями. Варяги виступали теж у битвах, як піхота тяжко озброєна в панцирі й шоломи, з мечами або копями. До кінця XI. в. тяжко-збройна піхота творила головне військо на Україні. Тяжкі опанцирені полки, позахищувані щитами, понаїжувані копями це прикметний вигляд війська того часу.
Пізніше тяжкозбройні воївники сіли на коні і головним військом стала тяжка кіннота. Тоді піхота зайняла другорядне місце в піхоті служили тільки прості люди, незаможні, що не могли придбати для себе коня. Дуже часто бувало це міське населення. При облогах різних городів бачимо, що з міських воріт виходять пішці і тут порядкуються до бою. Так 1149. р. в Луцьку пішці вийшли з города й почали стріляти на ворога. Та коли на них наступили копійники, вони чимдуж утекли до города. Під Києвом 1151. р. поруч із кіннотою беруть участь у бою кияни-пішці. З Чернігова 1152. р. вийшли пішці з города стрілятиси, але князь Андрій наступив на них із дружиною та половцями й одних повибивали інших увігнали в город. Пізніше вони вже не виступали на ворога, не сміли вийти з города, бо були налякані.
Піхота вела боротьбу найчастіше під охороною города. Були це звичайно стрільці, що здалека обстрілювали ворогів. Але як на них пішов наступ, вони не могли вдержатися на місці й ховалися за стіни города. У дальших походах піхота рідко брала участь. Труднощі були з тим, як його доставити піхотинців на місце. Коли була недалечко річка, то везли їх човнами, нпр., у похід на половців 1103. р. Дніпром. Піхотинці не могли встигнути за кіннотою і треба було залишати їх на місці. Це бачимо 1151. р. у боях під Києвом. Піхоти можна було вжити тільки до другорядних завдань. Так 1152. р. Володимирко галицький ставить пішців поруч із кіннотою боронити бродів. Піхота часом кінчала битву: коли кіннота розбила ворога, то піхотинці вели ще боротьбу з останніми відділами, роззброювали ворога, били втікачів, брали добич.
До нового розквіту дійшла піхота в галицько-володимирській державі в XIII ст. Тут бачимо більші відділи піших військ. Так 1241. р. печатник Курило в Вакоті на Пониззі мав значніший відділ пішців на підмогу Данилові він привів 3000 пішців і 300 кінноти. В 1245. р. князь Ростислав зібрав селянську піхоту смерди многи пішці; Данило повів на нього теж вої многи і пішці. Піхота брала участь в бою під Ярославом 1249. р. по обох сторонах. У бій із ятвягами 1251. р. йшла тяжко озбройна піхота. В 1253. р. під Більськ Данило посилає знову піхоту й кінноту. У 1259. р. на татар з Володимира виступили міщани як піхотинці.
З цих звісток бачимо, що піхота в галицькій державі грала важну роль, вона була під особливою опікою князів. Ця піхота складалася з селян та з міщан. Але були це не слабо озброєні воїни, як у попередніх століттях, а сильна формація добре озброєна. Про це свідчать слова літопису з 1251. р., які вже вище наведено: вої позсідали з коней і пішці з обозу озброїлися: щити їх були як та зоря, шоломи блищали на сонці, держали в руках копії як багат?/p>