Зброя й бойові формації
Информация - Безопасность жизнедеятельности
Другие материалы по предмету Безопасность жизнедеятельности
±рали їх із заходу від франків. Араб Ібн-Фадлан з поч. X. ст. оповідає, що всі руси мають при собі меч, а мечі їх франконського виробу. Інший араб Ібн-Дусте каже, що Русь має мечі сулейманові східнього походження. Окремий розслід одного з археольогів (Анучина) виказав, що майже всі мечі, які познаходили в нас у розкопах могил, походять із Скандинавії. Ці варязькі мечі так на 1.-мегер завдовжки. Вістря завдовжки поверх 80 цм., вгорі має ширину 6 і пів цм., додолу, трохи звужується. Ручка була відділена від вістря перекладиною на яких 10 цм. завдовжки. Сама ручка була масивна, не раз майстерно оброблена, часом посріблена та прикрашена орнаментом. Мечі бували обосічні. Про це згадує вже найдавніший наш літопис у оповіданні про поневолення полян хозарами. Коли поляни принесли наїзникам в данині мечі, вони занепокоїлися, що зброя в них із обох сторін гостра, тобто меч, бо хозари мали тільки шаблі. Меч носили при бедрі, в піхві, з того вислови: виняти меч, обнажити. Меч був, ознакою судової влади князя: князь недаремне носить меч на помсту злочинцям, і на хвалу тим, що добро творять. В великій ціні були памяткові мечі так князь Андрій Юрієвич переховував меч св. Бориса.
Шабля прийшла до нас зі сходу, від степових народів. Літопис ізгадує, що хозари мали шаблі з одного боку гострені. Щабля була довша від меча, доходила до 1.20 м., була трохи закривлена,, мала легку ручку, і взагалі була значно легша й зручніша від меча. Але ж мечі були тоді більше поширені, ніж шаблі.
Топірє здається іранського походження (пор. перське ІаЬаг). Його вживали як зброї до наступу тільки в найдавніших часах головно варяги. Ібн-Фадлан каже, що всі руси мали меч, ніж і топір. Варяги, що були на візантійській службі, були озброєні в мечі, копя або топори. В описав боїв на Україні топори ніде не згадані.. Але що вони були дуже поширені, про це свідчать часті знаходи в могилах. Як підручної зброї вживали ще й топ і р ця (1071 р.)..
Лук, як зброя, був відомий давнім словянам. Словянські є теж назви: тятива, стріла й ту л а сагайдак на Стріли. Але краще опанували цю зброю степовики й щойно від них поширився лук І в нашому війську. Під 968. р. наш літопис згадує, що. коли склали мир із печенігами, печенізький хан дав гостинця нашому воєводі: коня, шаблю і стріли. Пізніше, під впливом торків та половців, повстали й поширилися в нас лучники, яких називали стрільцями. З техніки володіння луком знаємо вислови накласти стрілу і напрягати лук. У війську Данила 1251. р. появляється якийсь новий рід лука, рожанець: стрільці йшли з обох боків, тримали у руках свої рожанці й наклали на них-стріли на ворогів. Тули в галицьких бояр бували боброві.
Оружники
Відповідно до озброєння можна поділити військо на різні боєві категорії. Головне значіння мали два роди війська оружники та стрільці.
Оружниками називалося військо озброєне повною зброєю, оружжям. Назва оружники появляється в ХІ ст., але так озброєні воївники водилися в нас від найдавніших часів. Оруж- никами можемо назвати тяжко-озброєних варягів, пізніше княжу дружину і взагалі всі військові формації, що носили тяжку зброю.. Повна зброя складалася з броні, шолома, щита, меча й копя.
Але не все й не всі воївники мали всі ті части озброєння. У варязькій добі зброя була найповніша, це бачимо із згадок у договорах перших князів із греками, в літописі та у грецьких описах Свягославових походів. У договорі Ігоря з 945. р. згадані як звичайна зброя мечі, копя та щити. Воєвода Претич 968. р. дає печенізькому ханові гостинця: броню, щит та меч. Святославове військо в Болгарії 968 971. р. виступає в шоломах і панцирях, зі щитами й мечами, або зі щитами і копями. Не знаємо тільки, чи кожний воївник мав копя й меч, чи були окремі відділи колійників і окремі озброєні мечами.
В XI і XII ст. броні згадані рідко. Не знати, чи того, що вони були загально поширені, чи що їх недоставало. Рідко коли літописці зазначують, що військо мало броні. Так 1151 р. на воєнних кораблях князя Ізяслава на Дніпрі борці стояли у бро нях і стріляли. В 1176. р. полк дружини князя Мстислава виступає всі у бронях. Але навіть і половці мали частину війська в повнім озброєнні: 1151. р. повсідали на коні у бронях, зі щитами, з копями, наче до бою. З того можна здогадуватися, що броні були досить поширені.
Тяжко-озброєні війська з того часу виступають до бою все з копями. Князь починав бій так, що перший кидав копям. Головний бій вирішував усе наступ війська, озброєного копями. Силу війська рахували на число копій: в поганих (половців) було 900 копій; і в Русі 90 копій (1169. р.). Один раз на означення цього роду літопис уживає назви копійники (1180. p.).
Для охорони від ворога копійники мали щити. Так 1151. р. князь Андрій іде в бій зі щитом; так само зі щитами бачимо ми половців.
Якщо копя в наступі поламалися, то воївники витягали мечі й ними рубали ворога. Але чи всі копійники мали мечі, про це виразних немає згадок. Треба радше думати, що тільки добірні частини мали обидва роди зброї. Частіше воївники йшли до бою з самими копями.
В XIII. в., в Галичині, за Данила, вже знана назва оружники. Літописець дає нам їх опис 1231. р.: на мурах города Володимира стояли оружники, блищали щитами і зброєю, на сонце скидаючись. На іншому місці подібний опис Данилового війська: щити в них були як та зоря, шоломи в них як те сонце, що сходить, у руках держали копя; як багато трости (1251. p.)
Стрільці. Другий рід війська з іншим озброєнням це були стрільці. Відповідніша назва була б тут