ЗахiдноСФвропейська фiлософiя Нового часу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
i джерело земного життя. Одна з основних тез учення Берклi: iснувати означаСФ сприйматися.
Таку ж субСФктивно-iдеалiстичну концепцiю, хоч i що дещо вiдрiзняСФться вiд концепцiСЧ Берклi, розвивав i Юм. Вiн вважав, що людина не в силах зрозумiти що-небудь у нестямi, вийти за межi своСЧх власних вiдчуттiв. Знання, по Юму, можливо, тiльки логiчним, а предмети дослiдження, якi торкаються фактiв, виводяться з досвiду, оскiльки не можуть бути доведенi логiчно. Досвiд же це потiк вражень, причини яких осягнути неможливо. Оскiльки досвiд не можна обгрунтувати логiчно, отже i досвiдчене знання не може бути достовiрним. Так, в досвiдi нам дано спочатку одне враження про явище, а потiм iнше, але з того, що одне явище передуСФ iншому неможливо логiчно довести, що одне СФ причина iншого. Звiдси Юм зробив висновок про незбагненнiсть дiйсного характеру причинностi. Оскiльки зникли всi пiдстави, по яких можна було б судити про достовiрнiсть знань, Юм вимушений був визнати, що джерелом нашоСЧ практичноСЧ упевненостi служить не знання, а вiра. Через критику iдеСЧ субстанцiСЧ по вiдношенню не тiльки до матерiСЧ, але i до iдеального буття Юм дiйшов критики релiгiйноСЧ вiри i церкви.
Рацiоналiзм i iррацiоналiзм
Рацiоналiзм (вiд лат. ratio розум) фiлософський метод, згiдно якому основою пiзнання i дiСЧ людей СФ розум. Фiлософiю Нового часу, особливо раннiй СЧСЧ етап часто називають Епохою рацiоналiзму. У протилежнiсть цим установкам iррацiоналiзм наполягаСФ на обмеженостi людського розуму в збагненнi миру. РЖррацiоналiзм припускаСФ iснування областей свiтобачення, недоступних розуму, i досяжних тiльки через такi якостi, як iнтуСЧцiя, вiдчуття, iнстинкт, одкровення, вiра i т.п.
Бiльшiсть фiлософських течiй XVII в. слiд вiднести до рацiоналiстичного напряму, оскiльки основнi суперечки велися навколо методiв пiзнання дiйсностi, але не заперечували самоСЧ можливостi такого пiзнання.
У серединi XVII в. формуСФться альтернативна рацiоналiзму (у широкому сенсi слова) фiлософська лiнiя, яка "в повний голос" зазвучала тiльки в 20 в. РЖ виражена ця альтернатива в роботах одного з блискучих учених XVII в., математичнi i фiзичнi вiдкриття якого зберегли свою цiннiсть i у наш час, французького письменника, природодослiдника i фiлософа Блеза Паскаля (16231662).
Саме послiдовне проведення рацiоналiстичних принципiв природничонаукового пiзнання приводить Паскаля до розумiння того, що логiко-математичний строгий роздум завжди виходить з якихось початкових тверджень (аксiом, початкових принципiв, постулатiв), якi не мають, i у принципi не можуть мати строгого (логiчного, математичного) обгрунтування. Такi початковi положення, по Паскалю, людина приймаСФ не "розумом" (вiн СЧх логiчно не обгрунтовуСФ), а "серцем" (вiрою). "У серця СФ своСЧ пiдстави, яких розум не знаСФ", писав Паскаль. Серце вiдаСФ всiм в людинi, що виходить за межi його розуму, логiки, свiдомостi. У гносеологiчному планi "серце" позбавляСФ розум вiд "поганоСЧ нескiнченностi" визначень i доказiв.
Ця думка, що прозвучала в епоху панування в духовнiй культурi рацiоналiзму i абсолютизацiСЧ природничонаукових методiв пiзнання, вносила дисонанс, за що згодом Паскаль одержав немало докорiв в мiстицизмi. Але чи правомiрно вважати мiстицизмом спробу фiлософа подолати одностороннiй рацiоналiзм, визнати "достовiрнiсть" iнтуСЧтивно-плотського знання? Якщо класичний рацiоналiзм в особi Декарта при аналiзi пiзнавальноСЧ дiяльностi апелював головним чином до активностi мислення i свiдомостi, проходячи мимо активностi несвiдомого, то Паскаль по сутi справи звертаСФ увагу на цю останню. Причому "серце" допомагаСФ розуму, а не протистоСЧть йому, воно СФ, на думку Паскаля, гуманiстичною основою розуму.
РЖдея про необхiднiсть обмежити монополiю розуму у сферi теоретичного знання була сформульована СЧм на пiдставi усвiдомлення непридатностi природничонаукових методiв для вивчення людини. "Коли я почав вивчати людину, я побачив, що цi абстрактнi науки йому не властивi..." Цiкаво вiдмiтити, що Паскаль в дещо жартiвливiй формi признавався, що "побоюСФться " чистих математикiв, якi ще, чого доброго, "перетворять його на теорему". Всi багаторiчнi заняття Паскаля "вiдвернутими науками" нi на крок не просунули його в розумiннi "речей людських". Великий учений говорить про обмежену значущiсть науки для людини i СЧСЧ даремностi для вирiшення його життСФвих проблем. По сутi Паскаль звернув увагу на проблему специфiки наук про людину на вiдмiну вiд природних i математичних наук i на антиномiю iиентизма i гуманiзму.
Висновок
Новий час на вiдмiну вiд Середньовiччя, характеризуСФться пануванням не духовноСЧ, а свiтськоСЧ свiдомостi, яка мiстить в собi момент иррелигиозности. Крiм того, якщо в середнi вiки користувалися в основному дедуктивним методом, тобто мiркуванням i отриманням iстини, йдучи вiд загального до приватного, то фiлософiя Нового часу будуСФться на методi емпiризму (пiзнання за допомогою досвiду) i рацiоналiзму.
В цiлому ж Новий час ознаменувався бурхливим розвитком природних i точних наук. Успадковувавши i розвиваючи досягнення Ренесансу, природодослiдники i фiлософи того часу створили нову картину миру, що стала основою СФвропейськоСЧ науково-технiчноСЧ революцiСЧ Нового часу. Фiлософськi системи Бекона, Декарта, Гоббса були орiСФнтованi на практичне використання досягнень науки на користь промисловостi, кораблебудування, мореплавання. Девiз Знання сила став вiддзеркаленням