ЗахiдноСФвропейська фiлософiя Нового часу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?нтуСЧцiСФю вiн розумiСФ поняття ясного i уважного розуму настiльки просте i очевидне, що воно не залишаСФ нiякого сумнiву в тому, що ми мислимо. Прообразом такоСЧ iнтуСЧцiСЧ СФ аксiоми геометрiСЧ. Виходячи з iнтуСЧтивно-достовiрних основоположень, слiд рухатися по ступенях дедукцiСЧ, тобто просуватися вiд загальних положень до приватних.
Розробляючи рацiоналiзм, Декарт вважав, що в актi пiзнання розум людини не потребуСФ плотських речей, оскiльки iстиннiсть знань знаходиться в самому розумi, в уявленнях, що осягаються розумом, i поняттях. Для виправдання вчення про розум як головне i СФдине джерело знань, Декарт був вимушений визнати, що нематерiальна, тобто духовна субстанцiя маСФ в собi спочатку природженi iдеСЧ. До ним вiн вiдносить iдею бога, iдею духовноСЧ субстанцiСЧ, iдею матерiальноСЧ субстанцiСЧ, iдею чисел i фiгур, iдеСЧ рiзних геометричних фiгур i т.д. Правда, природженi iдеСЧ це ще не готовi iстини, а припущення розуму. Тому в пiзнаннi головна роль належить розуму, а не вiдчуттям. Розум же може досягти дiйсного знання, якщо виходитиме з достовiрного, дедуктивного методу. При цьому Декарт вважав, що за допомогою дедуктивного методу можна логiчно вивести всi знання про свiт.
Вважаючи розум джерелом пiзнання i критерiСФм його iстинностi, Декарт прагнув розробити один, унiверсальний метод для всiх наук, виходячи з наявностi в людськiй думцi природжений iдей, до яких вiн вiдносив бiльшiсть пiдстав математики i логiки. Погляд Декарта на природу був чисто механiстичним: Всесвiт, на його думку, СФ величезний механiзм, первинний iмпульс до розвитку i iснування якого даСФ Бог, а подальший розвиток залежить вiд творчоСЧ сили матерiСЧ.
Метод наукового пiзнання Декарта називаСФться рацiоналiстичним або аналiтичним, вiн вимагаСФ розчленовування обСФкту мислення на елементарнi частини i рухи розуму вiд простого до складного.
Матерiалiзм учення Декарта поглибив i розвинув нiдерландський фiлософ Б. Спiноза (16321677). Вiн вiдкидав уявлення про мислення як про особливу субстанцiю, яка iснуСФ сама по собi i виявляСФться через себе саму. Спiноза вважав, що iснуСФ СФдина субстанцiя, що знаходиться поза свiдомiстю, СФ причиною самоСЧ себе i що не потребуСФ нiяких iнших причинах. Необхiднiсть причин i наслiдкiв, згiдно законам СФдиноСЧ субстанцiСЧ ось СФдиний принцип свiтового порядку. Основнi властивостi цiСФСЧ субстанцiСЧ, по Спiнозi, протяжнiсть i мислення. Будь-яка матерiя, вiд дерева до людини, може мислити! Мислення це самосвiдомiсть природи. Звiдси витiкаСФ, що звязок i порядок речей тi ж, що i звязок i порядок iдей. Справжнi правила мислення це вiрно пiзнанi закони миру. У своСФму визначеннi природи як СФдиноСЧ субстанцiСЧ, вiчне буття якоСЧ витiкаСФ з СЧСЧ сутi, Спiноза суперечив iдеСЧ Бога, як СЧСЧ творця з нiчого.
Матерiалiзм i iдеалiзм
Пануючою фiлософською тенденцiСФю в XVIIXVIII вв. стаСФ матерiалiзм, оскiльки знання, що ростуть, про природу пiдтверджували його iстиннiсть i спростовували положення iдеалiзму. Але, через те, що найбiльш розвиненими науками були механiка i математика, матерiалiзм того часу був механiстичним. Саме в механiцi бачили фiлософи того часу ключ до таСФмниць всесвiту. Характерною межею фiлософiСЧ Нового часу було те, що великi фiлософи були також i великими ученими природодослiдниками. Арiстотелiвська логiка, якнайповнiшi що вiдповiдаСФ вимогам, що предявляються до обгрунтування вже наявних знань, перестаСФ бути життСФво необхiдноСЧ. Необхiдною стаСФ логiка, направлена на добування нових знань.
В той же час фiлософiя для фiлософiСЧ Нового часу характерний поява декiлькох оригiнальних iдеалiстичних концепцiя, повязаних з iменами таких фiлософiв як Р. В. Лейбнiц, Дж. Берклi, Д. Юм.
Р. В. Лейбнiц (16461716) розвивав концепцiю обСФктивного iдеалiзму в ученнi про монади рiзнi неделимые духовнi субстанцiСЧ, з яких складаСФться первинний, iдеальний свiт, спiткати який можна лише розумом. Монади елементи буття, що володiють активнiстю i самостiйнiстю i здiбнi до сприйняття i свiдомостi. Великою заслугою онтологiСЧ Лейбнiца було те, що вiн наблизився до висновку про нерозривнiсть матерiСЧ i руху. Кожну з монад вiн розглядав як маленьке дзеркало Всесвiту. А СЧх СФднiсть i узгодженiсть результат Богом передвстановленоСЧ гармонiСЧ. Найнижчi з монад тi, з яких складаСФться неорганiчна природа, СЧм властивi лише уявлення, на сходинку вище знаходяться монади, що мають вiдчуття, з них складаСФться тваринний свiт, а до найвищого з вiдомих нам класiв монад Лейбнiц вiдносив душi людей. Вiн не заперечував можливостi iснування у Всесвiтi iстот, бiльш здiйснених, нiж люди i в духовному, i в тiлесному сенсi. Лейбнiц розглядав простiр як порядок взаСФмного розташування безлiчi iндивiдуальних тiл, що iснують поза один одним, а час як порядок змiнюючих один одного явищ.
У XVIIXVIII вв. у АнглiСЧ розвинувся iдеалiстичний сенсуалiзм, найбiльш яскравими представниками якого були Дж. Берклi (16851753) i Д. Юм (17111776). Будучи переконаним прихильником релiгiСЧ, Берклi виступав з критикою поняття матерiСЧ. Вiн стверджував, що поняття матерiСЧ СФ помилковим, оскiльки в його основi лежить припущення, що можна вiдвернутися вiд приватних властивостей речей, якi складають змiст наших вiдчуттiв, i утворити iдею матерiСЧ взагалi, як загального для наших вiдчуттiв субстрата. Але адже ми не сприймаСФмо матерiю як таку, а всього лише окремi властивостi речей смак, колiр, запах i т.д. Оточуючi нас речi це своСФрiднi суми, комбiнацiСЧ вiдчуттiв, i iснують вони лише як iдеСЧ в думцi Бога, який i СФ причина