Завоювання Північної Африки арабами-мусульманами
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
ина була надана окремим особам для управління і перетворення ними в спадкову власність.
В деяких регіонах частина земель виявилась безгосподарською. Це в основному території Тунісу, де попередні господарі цих земель залишили країну. Всі ці землі, по усій ймовірності, складали цей фонд, з якого і виникло приватне землеволодіння.
Дрібне приватне землеволодіння існувало і було земельною власністю общин і окремих дрібних власників. Ця дрібна земельна власність чи дрібне землеволодіння були підпорядковані спільній державній власності, що виявлялося в необхідності сплати спочатку данини, а потім і податків [30; 157].
Протягом VІІІ ІХ ст. не простежується ознак, які дозволили б говорити про зміну цієї системи власності на землю, землекористування і землеволодіння. Але якщо взяти до уваги свідчення більш пізнішого часу, що відносяться до Х ст. і до території Іфрикії, можна говорити і про тенденцію переходу державних земель до категорії приватних.
Поряд з цими категоріями земельної власності існувала племінна земельна власність, в першу чергу на землі, що не використовувалися для землеробства [22; 226].
На початковому етапі ісламу і в ході завоювань склались і основні принципи оподаткування. Податки зазвичай поділяють на встановлені шаріатом і світські. Перші сплачували мусульмани, а другі іновірці. Одним з перших податків в мусульманській общині, який повинні були платити її члени, був закат. Це був податок на прибуток. Він поділявся на чотири категорії: закат на дрібну рогату худобу; на товари, золото і срібло; на рудники і знахідки скарбів; на сільськогосподарську продукцію. Останній варіант заката мав ще й спеціальне визначення умр (десятина). В ранньому ісламі мусульмани складали правлячу військову касту і були зобовязані платити лише закат. Розмір закату дорівнював у той час 2,5 % ціни майна [30; 158]. Ті люди, які ввійшли в мусульманську державу, зберегли свою віру, повинні були сплачувати більш тяжкі податки. Оскільки ці люди занходилися під захистом мусульман і сплачували лише подушний податок дзизью і поземельний податок харадж [25; 43].
В перші десятиліття мусульмани розглядали Пн. Африку лише як обєкт грабунку і отримання данини. Та згодом вингикає думка про постійне перебування в завойованих країнах і про постійну їх експлуатацію. Заснування Кайруана в 670 р. було важливим пунктом в історії завоювання Пн. Африки. Це означало, що керівники Халіфату і їх намісники дійшли до думки про кінцеве підкорення земель і населення цих областей і про перетворення їх в одну з мусульманських провінцій. Згодом зявляються ознаки бажання організувати постійну присутність і постійний контроль над місцевими справами. Зовнішньою причиною як усіх завоювань, так і заснованих мір були пропаганда і поширення ісламу, так само як і небажання берберів приймати іслам. Іслам затвердився серед берберів лише після завоювання Магрибу [30; 159].
Заснування Кайруану було важливим в історії відносин завойовників і берберів. Фактично воно означало, що керівники Халіфата і їх намісники прийшли до думки про кінцеве підкорення земель і населення Пн. Африки і перетворення її в одну з провінцій і про встановлення регулярної експлуатації [25; 44].
Населення Пн. Африки повинно було розглядати мусульман-арабів як грабіжників кочівників чи напівкочівників. В той самий час бербери-напівкочівники повинні були також бачити в мусульманах ворога. Вважалося, що обидві ці обставини повинні були зробити боротьбу особливо жорстокою [25; 45].
До закінчення завоювання Пн. Африки основним способом експлуатації, було захоплення військової здобичі. Ще до закінчення завойовницьких війн, в халіфаті відбуваються важливі зміни, відомі як реформи Абд ал-Маліка. В 695 р. в Халіфаті почалося карбування власної монети і разом з тим було введено регулярне оподаткування. В Пн. Африці у 701 р. було встановлено цивільне управління. Після смерті Мухаммеда почала складатись нова соціальна структура арабського халіфату. Основою її формування були декілька принципів:
- Ступінь близькості кожної людини до пророка;
- Належність до якого-небудь племя;
- Належність до арабів чи неарабів.
Звичайно, ці принципи відображали систему соціального і етнічного поділу населення, що існувала в ту епоху, фактично будувалися на реальних відносинах різних конкретних груп до основного джерела виробництва землі.
Підводячи підсумки земельних категорій з точки зору оподаткування, варто зазначити.
Перша з них державні землі, отримані силою, обкладались хараджем. Цей податок накладався не на землевласника, а на землю. Тому харадж збирався з будь-якого землевласника, навіть з мусульманина. Мусульмани, що проживали на таких землях, повинні були платити ще й закат (десятину) і умр.
Друга категорія державні землі, одержані мирно і які оброблялися попередніми власниками, якеі погодилися підкоритися мусульманам, але в той самий час побажали зберегти свою віру. З цієї землі також збирався харадж, але було можливе переведення його з хараджа на умр, якщо власник такої землі переходив в іслам.
Третя категорія це землі, що знаходилися в приватному володінні, власники яких прийняли іслам і підкорилися добровільно. Коли вони ставали мусульманами, то отримували всі права мусульман і платили умр.
Відносно соціальної структури, що склалася в Пн. Африці після завоювання можна відмітити таку систему [30; 163].
Всією країною управляли намісники, яких призначали халіфи. Арабського намісника оточували ?/p>