Завоювання Північної Африки арабами-мусульманами
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
Вступ
Актуальність роботи: полягає в тому, що дана тема є важлива та актуальна і на сьогодні, так як процес завоювання арабами мусульманами Північної Америки вніс суттєві зміни в подальший розвиток даного регіону, що відобразилися в різних сферах життя північно африканського суспільства.
Мета роботи: дослідити і проаналізувати стан Північної Африки напередодні, під час і після завоювання арабами. Виявити позитивні і негативні сторони даного процесу.
Завдання: полягає в тому, щоб спробувати зясувати характер відносин в Північній Африці до арабського завоювання і в перші століття після нього. Проаналізувати зміни, що проходили в північноафриканському регіоні в VІІ XІІ ст.
Історіографія: вивченням даної теми займається велика кількість істориків, професорів і вчених. Найбільше інформації про історію Північної Африки часів арабського завоювання і після нього надає автор підручника Средневековая Северная Африка Матвеев В.В.; Рубель В.А. у Історії середньовічного сходу; Жюльен Ш.А. в Истории Северной Африки; Борисов в підручнику Арабское средневековье и ислам.
Про вплив арабів мусульман у сфери економіки, соціальну і культури найкраще надають інформацію: Миллер А.Ф. История ислама; Климанович П.І. Ислам; Бартольд Ислам. Загальну інформацію про період завоювання можна дізнатись з праць: История Востока в шести томах; История стран Азии и Африки в средние века.
Більшість інформації можна дізнатися саме з літератури російських істориків, вчених і професорів, а саме: Васильєв Л.С; Зарин В.А; Матвеев В.В; Заходер Б.Н; Климович Л.І.
Ще одним джерелом є арабська література: Абд Дур Рахмана ибн Абд ал-Хакама, Абу Амина Биляля Фимпса і Хилала ас-Саби.
Та все ж основними джерелами залишаються радянські письменники: Баранова Н.П; Бартольд В.В; Беляев Е.А; Большаков О.Г; Борисов В.М; Семенова Л.А; Семенов В.Ф; Чистякова Т.А.
З іноземних авторів можна виділити роботи Миллера А.Ф; Ботфорта К.Е; Жюльєна С.А.
З сучасних українських авторів, що описав історію середньовічного сходу є Рубель В.А.
Розділ 1. Вторгнення арабів-мусульман на територію Північної Африки
1.1 Військові успіхи перших халіфів
Зовнішні завоювання були початі ще за Мухаммеда. Та після його смерті халіфи надали їм більш широкий розмах [25; 143].
За часи халіфа Омара ібн аль-Хаттаба (634 644) халіфат став імперією. У 640 р. 4 тис. вояків арабського племені акк на чолі з Амром ібн аль-Асом вдерлися до Єгипту, який вони називали країною, найбагатшою добром і найслабшою у битвах та війні [35; 349].
Візантійці спочатку зупинили агресора, але халіф Омар відрядив на фронт ще 4 тис. вояків, а в тилу ромеїв повстали копти. Генеральна битва відбулася поблизу оазиса Геліополіс. Два тижні тривала серія боїв, у ході яких візантійці були розбиті вщент. У вересні 642 р. (після девяти місяців облоги) впала Олександрія. В полумї пожежі згоріла найбільша в світі Олександрійська бібліотека, але арабів не вразило. Шестимільйонний Єгипет ста провінцією халіфату, а в 649 р. на правому березі Нілу Амр заклав свою резиденцію місто Фустат (сучасний Каїр). Халіф Омар наказав зєднати каналом Червоне море з Нілом, щоб по цьому шляху перевозити єгипетську пшеницю в Аравію і в потрібний момент швидко перекинути війська з Медини в Єгипет. Араби відновили канал, що існував ще при фараонах [25; 146].
На захоплених землях араби заснували нові міста, а всі завойовані державні землі проголошувалися власністю халіфа (ісламської держави). Мусульманам володіти землями на завойованих територіях Омар заборонив, вважаючи, що так вони втратять свою войовничість і степову доблесть. На нових підданих-немусульман наклали харадж (земельний податок) і джизью (подушну подать) на користь халіфату. Ці повинності виявлялися більшими, аніж закят й ушр (земельний податок з мусульман). За підданими іновірними зберігалося їхнє майно, храми й право на богослужіння, а якщо іновірець приймав іслам (для цього треба було визнати, що нема бога, крім Аллаха, а Мухаммед посланець Аллаха, і пройти обрізання), то він ставав абсолютно рівним своїм завойовникам, здобував податкові пільги і статус панівного етносу у халіфаті. Проте спочатку бажаючих прийняти іслам серед іновірців було мало, оскільки новий мусульманин одразу втрачав право на володіння землею у захоплених краях [25; 150].
За час правління Омара халіфат перетворився на найбільшу державу регіону [35; 352].
При наступнику Омара Османі ібн Аффані (644 656) хвиля завоювань поширилась ще далі, почалася нова хвиля грандіозних зовнішньополітичних успіхів: араби завершили завоювання Лівії і Тріполітанії, продовжили завоювання в Пн. Африці, до 648 р. війська увійшли до Карфагену [35; 352].
Правління Муавії ібн абу Суфяна закріпило багато змін в структурі Халіфата, а стабілізація внутрішнього положення дозволила розпочати завоювання на Заході Північної Африки.
У 661 році єдиним халіфом усіх арабів залишився Муавія ібн Абу Суфян з роду Омейлдів (Умайлдів), який заснував династію, що правила арабами майже століття (661 750). Столицею Халіфату став Дамаск [35; 356]. Для створення такої могутньої держави велику роль відіграли арабські завоювання, що здійснювалися в декілька етапів. Перший етап проходив під час правління трьох перших праведних халіфів Абу Бекра (632 634), Омара (634 644), Османа (644 656). Омейяди продовжували завойовницьку політику своїх попередників. Війська дамаських халіфі?/p>