Жінки-декабристки
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
відїзду. Марію Миколаївну ізолюють не тільки від чоловіка, але і від дружин інших декабристів.
Раєвський знав, що в 1825р. вибір був зроблений ним, а не дочкою, тому так і перешкоджав її поїздці в Сибір. Вона повстала не тільки проти всіх навколишніх, але насамперед проти себе самій, своїй дочірній покірності, жіночій інертності і слухняності, щеплених їй з дитинства.
27 грудня 1826р. Марія Миколаївна виїжджає з Москви. 11 лютого добирається до Благодатського рудника, де розжалуваний князь Сергій Григорович Волконський добуває свинець.
Через пятнадцять, двадцять вона усе більше спрямовується до земного благополуччя, і головним чином не для себе, а для дітей. Правдами і неправдами віддає сина Мишу в Іркутську гімназію. Потім уся родина перебирається в місто. Іркутський будинок (тепер він, як і будинок Трубецьких, став музеєм) опальна княгиня прагне перетворити в перший салон міста. Марія Миколаївна на свій лад і всупереч чоловіку влаштовує долю красуні-дочки: ледь тієї виповнюється пятнадцять років, видає заміж за процвітаючого сибірського чиновника Молчанова. [5, 438]
Такий був фінал сибірського життя М.М. Волконської. Вона вмерла двома роками раніш старого Волконського. І обоє після бурхливого та важкого життя спочивають разом, у Чернігівській області, у селі Лійки…
2.3 Олександра Іванівна Давидова
Перші революціонери виступили проти кріпосного права і самодержавства 14 грудня 1825р. у Петербурзі. Верховний карний суд визнав винними в справі 14 грудня і присудив до різних мір покарання сто двадцять одного чоловік. З них двадцять три були одружені (враховуючи і І. Анненкова, що офіційно не оформив шлюб). Давидова шукали цілий місяць. 20 січня привезли з Києва в Петербург Василя Львовича Давидова (до моменту вироку мав шістьох дітей), власника знаменитої Каменки, де часто збиралися змовники, де не раз бував Пушкін. У Каменці залишилася його дружина Олександра Іванівна з дітьми.
Всі одружені декабристи, про яких тут йде мова, офіцери, що були на службі чи знаходилися у відставці. Серед них три генерали (Волконський, Фонвізін, Юшневский), вісім полковників (Трубецький, А.3. Муравйов, А.М.Муравйов, Давидов, Наришкін, Тизенгаузен, Поливанов, Бригген), чотири підполковники. Іншими словами, приблизно дві третини (пятнадцять чоловік) із двадцяти трьох відносилися до вищого офіцерства. Троє (Волконський, Трубецький і Шаховский) мали князівські титули, Розен і Штейнгейль баронські. Волконські, Трубецькі, Наришкіни, Муравйови були дуже близькі до двору. Отже, переходячи на положення дружин каторжників, жінки свідомо і безповоротно поривали з минулим, відмовлялися від привілеїв, від колишніх уявлень про життя і від колишнього способу життя. І оскільки розрив цей означав публічну підтримку державних злочинців, жінки виявлялися в опозиції до влади, їхнє поводження ставало формою суспільного протесту.
Була й інша сторона тієї ж проблеми, що не мала, можливо, такої суспільної значимості: відправляючись за чоловіками, дружини добровільно відмовлялися від власних дітей і батьків. Це оточувало жінок ще великим ореолом мучеництва. Цар дозволяв їхати тільки дружинам.
По постанові Комітету міністрів, безневинна дружина, що пішла за чоловіком у Сибір, повинна була залишатися там до його смерті, а може бути, і до власної смерті, тому що уряд не гарантував обовязкового повернення жінок у випадку смерті їхніх чоловіків, державних злочинців (що, до речі, і підтвердилося).Терміни висновку також не вселяли оптимізму. З двадцяти трьох одружених семеро засуджені по першому розряду (Трубецький, Артамон Муравйов, Давидов, Юшневський, Микита Муравйов, Волконський і Якушкін; Рилєєв, як відомо, був поставлений поза розрядами). Це означало каторжну роботу вічно, а після скорочення терміну 22 серпня 1826р. двадцять років каторги. По другому розряду поручик І.О.Анненков одержав (після скорочень) пятнадцять років каторги. В.І. Штейнгейль (по третьому розряду) також пятнадцять років каторги. Прилічені до четвертого розряду державних злочинців М.А Фонвізін, І.В.Поджио, П.І. Фаленберг і М.М. Наришкін були присуджені до пятнадцяти років каторжних робіт, потім термін їм скоротили до восьми років. А.Є. Розену (пятий розряд) десять років каторги зменшили до шести. Нарешті, А.М.Муравйову по конфірмації шестирічна каторга була замінена висланням у Сибір без позбавлення чинів і звань, Ф.П.Шаховського вислали в Сибір на двадцять років (з позбавленням чинів і звань). [1, 35]
Трубецька, за нею Волконська і Муравйова їдуть, обганяючи на шляху деяких декабристів. Прикладу перших відразу пішли Є. П. Наришкіна; у березні 1828р. на каторгу в Читинський острог приїхали ще дві дружини Давидова і Фонвізіна і наречена Анненкова Поліна Гебль; у серпні 1830р., при переході каторжан з Читинського острогу в Петровський завод, до них приєдналися А.В.Розен і М.К.Юшневська; нарешті, у вересні 1831р. у Петровському заводі відбулося весілля Василя Івашева з Каміллою, яка приїхала до нього.
Давидовій було двадцять шість років. У Читу декабристів почали доставляти із січня 1827р. Через рік там уже нараховувалося більш сімдесятьох засуджених революціонерів. І разом з ними вісім жінок. Першою тут обґрунтувалася Олександра Григорівна Муравйова, у її будинку спочатку зупинилися Волконська і Трубецька; ще в травні 1827р. приїхали в Читу Наришкіна й Єнтальцева, у березні 1828р. до них приєдналися Н.Д. Фонвізіна, О.І. Давидова і П. Є. Анненкова Гебль.
В Олександри Іванівни Д