Жінки-декабристки
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?ни декабристів
2.1 Поліна Єгорівна Анненкова
Параска Єгорівна Анненкова (Поліна Гебль) (18001876), француженка по походженню, народилася в аристократичній родині в Лотарингії, у замку Шампань. Після загибелі батька в Іспанії родина залишилася без засобів до існування, і мати Поліни була змушена звернутися до Наполеона з проханням про матеріальну допомогу. Після вислання Наполеона на острів Ельба родина Гебль позбавилася пенсії. Поліна і її сестра змушені були заробляти на життя рукоділлям. У 1817 році Полина пішла працювати продавщицею в модний будинок у Парижі. У 1823 році Поліна прийняла пропозицію торгового дому Дюманси і поїхала в Росію.
У 1825 році вона познайомилася c Іваном Анненковим, поручиком лейб-гвардії Кавалергардського полку. Родина Анненкових була однією із найбагатших у Москві.У 1825 році торговий дім Дюманси виїхав на ярмарок у Пензу, куди одночасно відправився Анненков для купівлі коней для свого полку. Зустріч на ярмарку зблизила молодих людей, спалахнула любов. В одній із сіл Анненков приготував усе для вінчання, але Поліна відхилила пропозицію, сказавши, що на одруження необхідна згода матері Анненкова.
Довідавшись про смерть Олександра I, Анненков відкрив Поліні свою приналежність до таємного політичного товариства, розповів про можливість повстання й арештів. 19 грудня 1825 року Анненков був арештований, відправлений у Виборзьку, а потім у Петропавловську фортецю. Поліна не змогла відразу відправитися в Петербург, але вона послала туди вірну людину для одержання звісток про Івана Олександровича. Після народження дочки Олександри (квітень 1826р.) Поліна направляється у фортецю, де, підкупивши тюремника, одержує побачення з Анненковим. [3, 335]
Офіційні побачення увязненим у Петропавловській фортеці з близькими дозволені один раз у тиждень. Тому люблячі дружини і сестри під усякими приводами і будь-якими способами (аж до перевдягання в костюм покоївки) пробираються у фортецю, підкуповують варту, коменданта. Молода енергійна француженка Поліна Гебль платить 200 карбованців унтер-офіцеру, що передав їй першу записку від її цивільного чоловіка Івана Анненкова.
Поліна Гебль-Анненкова згадує, що приблизно за місяць до повстання декабристів вона довідалася про змову, що готується, з бесід молодих людей, що збиралися в будинку Анненкова.
Вона задумує влаштувати втечу і після вироку відправляється в Москву до матері Івана Олександровича з проханням допомогти. Ганна Іванівна відмовляє, сказавши: Анненкови не боягузи і від небезпеки ніколи не тікають. [3, 336]
У ніч з 9 на 10 грудня перша партія засуджених, серед яких знаходився й Анненков, була відправлена в Читинський острог. Довідавшись про це, Поліна мчить на першу від Петербурга станцію, але нікого там вже не застає. 15 грудня вона їде в Москву, перед відїздом через одного солдата з фортеці одержує записку Анненкова зі словами Зєднатися чи вмерти. Поліна їде на військові маневри у Вязьму, де знаходиться Микола I, і вручає йому прохання про дозвіл випливати за коханим. Я цілком жертвую собою людині, без якого не можу долі жити. Це найбільше моє бажання, пише вона. У грудні 1827 року, простившись з дочкою, яку вона залишає в Ганни Іванівни Анненкової, Полина відправляється в Сибір.
Тільки на третій день по приїзду Поліни в Сибір до неї привели Івана Олександровича. 4 квітня 1828 року відбулося весілля Івана Анненкова і Поліни Гебль.
Приїзд Поліни був щирим подарунком долі для Анненкова. Без неї він би зовсім загинув, писав декабрист І.Д. Якушкін.
Тяготи життя обєднали усіх. У Читі жінки створили невелику колонію. Увязнені в Читинському острозі жили артіллю, усі речі і книги були загальними. Середній річний пай складав 500 карбованців. Незаможні платили, скільки могли. Одружені господарювали, але робили при цьому великі внески в артіль.
Усі жінки після прибуття в Сибір давали підписку про відмову від сімейного життя. Побачення з чоловіками дозволялися по годині два рази в тиждень у присутності офіцера.
Полина Єгорівна буквально розривалася, марнуючи пещення і турботи всім навколишнім. Діти (до 1856р. залишилося в живих шестеро), чоловік з характером нерішучим, хворобливо-нерішучим вимагали уваги, часу і сил. До того ж Анненкови були обмежені і матеріально. Усе це позначалося на здоровя. З роками характер Івана Олександровича псувався усе більше, він ставав безмірно дратівливим, нетерпимим, психічно неврівноваженим, а Поліна Єгорівна, усе так само поблажливо відносилася до недоліків чоловіка, веселістю і мякістю заспокоюючи його важку вдачу.
У 1830 році декабристів перевели в Петровський Завод. Тут Параска Єгорівна могла відвідувати чоловіка по кілька разів у день. Вона купила невеликий будиночок, куди приблизно з 1833 року міг приходити Іване Олександрович.
У 1832 році каторжні роботи були скорочені. У 1835 році Анненкови були відправлені на поселення. Місцем поселення було призначене село Бельске Іркутської губернії. У 1837 році Анненков одержав дозвіл переселитися в Туринськ. По клопотанню матері Івану Олександровичу в 1839 році було дозволено піти на цивільну службу. Улітку 1841 року Анненкови були переведені в Тобольськ, де і прожили 15 років до амністії 1856 року.
Після амністії Анненкови перебралися в Нижній Новгород. Параска Єгорівна була обрана попечителькою однієї з жіночих гімназій. Іван Олександрович багато років був головою нижегородської повітової земської управи і нижегородським повітовим проводирем д