Життя i фiлософська творчiсть Г.С. Сковороди
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Мiнiстерство освiти i науки украСЧни
Державний вищiй навчальний заклад
Донецький нацiональний технiчний унiверситет
Кафедра фiлософiСЧ
РЕФЕРАТ
з фiлософiСЧ
на тему Життя i фiлософська творчiсть Г.С. Сковороди
Донецьк 2009
Змiст
ВступтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАж3
1. Становлення в УкраСЧнi професiйноСЧ фiлософiСЧтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАж4
2. ЖиттСФвий шлях i основнi концепцiСЧ фiлософiСЧ Г.С.СковородитАжтАжтАжтАж.тАж.6
3. Лiтературна-фiлософська спадщина Г.С.СковородитАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж...тАж9
ВисновкитАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж15
Перелiк посиланьтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж..16
Вступ
Видатним представником класичного перiоду розвитку украСЧнськоСЧ фiлософiСЧ СФ фiлософ i поет, спiвак i музикант, байкар i педагог Григорiй Савич Сковорода.
РЖмя Сковороди посiдаСФ поважне мiiе в ряду тих видатних дiячiв минулого, якi збагатили фiлософську думку та художню лiтературу нашоСЧ краСЧни. Вiн виступив як виразник iдей гуманiзму та селянського просвiтительства, рiзко засуджуючи хижацькi iнтереси панiвних класiв феодально-крiпосницького ладу: СЧх злочиннiсть i аморальнiсть, жорстокiсть i зажерливiсть, паразитизм i пихатiсть. Водночас його вчення СФ виразом протесту проти раннiх буржуазних вiдносин, споживацьких приватних iнтересiв та влади матерiальних речей над людиною.
Для того, щоб вiдповiсти на питання, що являСФ собою Сковорода як мислитель i письменник, ми розглянемо епоху, в яку вiн жив i дiяв. Життя та дiяльнiсть Сковороди припадають на останнi три чвертi XVIII ст. i повязанi з соцiально-економiчними процесами того часу. Останнi 25 рокiв свого життя Сковорода провiв у мандрах по УкраСЧнi, поширюючи своСФ фiлософське вчення серед народу. Саме в цей перiод i створив вiн основнi фiлософськi твори. Основнi концепцiСЧ вчення Сковороди розглядатиме в другому роздiлi реферату. Фiлософська творчiсть Г.С.Сковороди привертаСФ увагу письменникiв, критикiв, фiлософiв рiзних часiв та народiв, тому вона актуальна для нашого розгляду в данiй роботi, яку ми розглядаСФмо в третьому роздiлi.
1. Становлення в УкраСЧнi професiйноСЧ фiлософiСЧ
Становлення в УкраСЧнi професiйноСЧ фiлософiСЧ, як самостiйноСЧ складовоСЧ частини культури украСЧнського народу, вiдноситься к XVII вiку i невiдривно повязано з дiяльнiстю КиСФво-Могилянського колегiуму (з 1701 року академiСЧ), названого так в честь Петра Могили видатного просвiтника i мецената. Фiлософська традицiя КиСФво-МогилянськоСЧ академiСЧ була приставлена такими мислителями як С.Яворський, Ф.Прокопович, РЖ.Гизель, РЖ.Кононович-Горбатський, Г.Щербатський. саме з цього перiоду фiлософiя стаСФ учбовою диiиплiною. Аналiзуючи СЧх фiлософськi погляди, необхiдно в першу чергу зупинитися на розумiннi ними предмету фiлософiСЧ. Якщо мислителi киСФво-росiйского перiоду трактували фiлософiю як пiзнання iстини, здiйснюване через життя в iстинi, то в КиСФво-Могилянськiй академiСЧ обТСрунтовуСФться погляд на фiлософiю як на спосiб iнтелектуального пiзнання людини i природи. На фiлософськi позицiСЧ академiкiв вiдчутний вплив надали такi захiдноСФвропейськi течiСЧ, як гуманiзм, реформацiя i рання просвiта, своСФрiдний синтез яких, здiйснений на основi досягнень вiтчизняноСЧ духовностi, зумовив формування культури украСЧнського бароко.
Центральним обСФктом дослiдження бароковоСЧ фiлософiСЧ стала сучасна людина, героСЧчна особа, яка, проте, утiлювала в собi iдеал, цiлком досяжний в реальному, земному життi. Перед новою фiлософiСФю встаСФ насущна задача дати адекватне трактування мiiя людини у Всесвiтi, виявити його звязок з природою i визначити те особливе, що вiдрiзняСФ людину вiд всього оточуючого в мiнливому i нескiнченному свiтi. У киСЧвських академiкiв превалював запозичений з античностi пiдхiд до людини як мiкрокосмосу, iснуючому як модель Всесвiту, тобто макрокосмоса. Людина невiдСФмна частина природи, пiдлегла законам останньоСЧ. Проте, людинi властивен субстанцiональний елемент, який визначаСФ виняткову роль людини в навколишньому свiтi. Це мислення. В курсах психологiСЧ i логiки велику увагу надавалося характеристицi пiзнавальних здiбностей людини: вiдчуттям, розуму, сприйняттю, памятi, уявленню, розумовiй дiяльностi. Особливе мiiе в лекцiях киСФво-могилянських професорiв належало проблемi звязку мови i мислення. Мова розглядалася як штучна знакова система, що використовуСФться для спiлкування. Значення слова-знака встановлюСФться через його вiдношення до предмету, який воно означаСФ. В учбовому процесi КиСФво-МогилянськоСЧ академiСЧ знайшли вiдображення питання, повязанi з розумiнням свободи й необхiдностi, свободи волi людини. На вiдмiну вiд захiдноСФвропейськоСЧ фiлософiСЧ, котра ототожнюСФ розум та волю, тим самим розумiючи свободу як пiзнану необхiднiсть, киСЧвськi академiки визнавали взаСФмозалежнiсть й взаСФмозвязок розуму та волi, чiтко СЧх роздiляючи. За СЧх думкою, воля не залежна вiд розуму, вона втiлюСФ рiшення розуму, який, сприймаючи обСФкт або факт, аналiзуСФ його, робить висновки i пропонуСФ волi програму дiй. Разом з тим i воля може впливати на розум, а в станi сильного афекту вона може i паралiзувати його, здiйснивши свiй вибiр без участi розуму. Опосередкованою ланкою, яка сполучаСФ розум i волю СФ розс