Життя i фiлософська творчiсть Г.С. Сковороди
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
удливiсть, за допомогою якоСЧ досягаСФться гармонiя мiж розумом i волею. Якщо вчинок здiйснюСФться завдяки розуму, який пригнiчуСФ волю, або навпаки, шляхом вольового вибору, що суперечить розуму, тодi вiн може бути вчинений фiзично, але не морально. Внутрiшня гармонiя людини залежить не тiльки вiд гармонiСЧ мiж розумом i волею, але i вiд реалiзацiСЧ вибраноСЧ життСФвоСЧ мети. Тим самим, актуалiзувалася надзвичайно гостра для епохи украСЧнського бароко проблема значення життя, визначення СЧСЧ мети. Цю проблему киСФво-могилянськi фiлософи вирiшували в двох аспектах, розрiзняючи фiзичну i моральну мету людини. В уявленнi киСФво-могилянських академiкiв моральна мета повязана iз земним життям i реалiзуСФться через досягнення блага у реальному буттi. Благо СФ загальною мрiСФю всiх людей, але у кожноСЧ конкретноСЧ людини моральна мета своя. Загальним благом вважалося все, що веде людину до чесноти. На шляху досягнення чеснот людина вимушена постiйно долати такi стани, якi примушують його вдаватися до крайнощiв. РЖстинна чеснота в золотiй серединi, але СЧСЧ дотримання породжуСФ внутрiшнiй конфлiкт. Проте такий стан СФ необхiдним елементом життСФдiяльностi, бо вносить в неСЧ боротьбу i рух, без чого життя не могло б iснувати.
Завершення епохи бароко в УкраСЧнi було вiдзначено появою видатного фiлософа i поета, спiвака i музиканта, байкаря i педагога Григорiя Саввовiча Сковороди (1722-1794) [1].
2. ЖиттСФвий шлях i основнi концепцiСЧ вчення Г.С. Сковороди
РЖмя украСЧнського фiлософа i поета-байкаря Григорiя Сковороди (1722 - 1794) займаСФ дуже високий рейтинг серед iмен знаменитих фiлософiв. Його фiлософська система не тiльки оригiнальна, але i досить сучасна. Перед тим як безпосередньо розглядати фiлософськi вчення Сковороди, хотiлося б розкрити шлях цього мудреця до фiлософiСЧ, адже багато з поглядiв Сковороди, сформованi саме протягом тривалого життСФвого i фiлософського досвiду.
Шлях Г. С. Сковороди в фiлософiю був довгим. З прожитих 72-х рокiв вiн вiддав фiлософськiй роботi лише останнi 25 рокiв свого життя. Тiльки в 70-80-х роках XVIII ст. вiн почав створювати своСЧ фiлософськi дiалоги, трактати, притчi i, мандруючи по УкраСЧнi, став проповiдувати своСФ фiлософське вчення. А шлях майже в 50 рокiв був тiльки пiдготовкою до цiСФСЧ мандрiвки в образi "старця" - бродячого фiлософа-наставника.
Григорiй Сковорода народився на Полтавщинi в сiмСЧ малоземельного козака. Декiлька рокiв (з перервами) вiн вчився в КиСФво-Могилянськiй академiСЧ. Потiм перебував в придворнiй капелi в Петербурзi. У складi посольськоСЧ мiсiСЧ був декiлька рокiв в Угорщинi. Пiсля повернення працював викладачем - спочатку в Переяславськiй семiнарiСЧ (викладав поетику), а потiм в Харкiвському колегiумi (читав курс лекцiй по етицi). З Харкiвського колегiуму вiн був вигнаний за прочитаний ним курс "християнськоСЧ ТСречностi", концепцiя якого не спiвпадала з офiцiйно-церковною. За роки, витраченi на навчання i викладання, у нього не тiльки нагромаджувався життСФвий досвiд, але й формувалося усвiдомлене вiдношення до свiту, його проблем. Придбання життСФвого досвiду i формування свiтогляду вiдбувалося пiд дiСФю поСФднання двох взаСФмодоповнюючих i навiть сприятливих чинникiв: його багатосторонньоСЧ обдарованостi, з одного боку, i соцiальноСЧ обстановки, що рiзко мiняСФться - з iншоСЧ. Бiографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна память, поетичнi здiбностi, виключно музичний слух i голос; вiн писав вiршi, складав музику, грав на декiлькох iнструментах, мав здiбностi до малювання.
Всi хто вивчав життСФвий шлях фiлософа Сковороди, пишуть про нього як про трудiвника, енциклопедиста-подвижника, аскета. Фiлософськi погляди Г.С.Сковороди сформувалися пiд впливом античнiй, святобатькiвськоСЧ середньовiчноСЧ, захiдноСЧ новоСФвропейськоСЧ традицiСЧ фiлософствування.
Основою онтологiчного навчання Сковороди СФ концепцiя трьох свiтiв i двох натур. Реальнiсть, на думку фiлософа, - ця гармонiйна взаСФмодiя макрокосмосу, в якому живе все народжене; мiкрокосмосу людини i символiчного миру (миру книги або БiблiСЧ).
Великий свiт (макрокосм) це весь свiт речей, Всесвiт, Сковорода, часто називаСФ його по-латинi Унiверсумом. В макрокосмi перебуваСФ все народжене, Сковорода маСФ на увазi, що сам макрокосм СФ вiчним i безмежним. Вслiд за античними мислителями вiн вважаСФ, що субстрат речовинного свiту утворюють чотири елементи: вогонь, повiтря, вода i земля; вслiд за Копернiком визнаСФ множиннiсть свiтiв, вiчних в часi i безмежних в просторi.
Малий свiт (мiкрокосм) це людина. Людина (мiкрокосм) для Г.С.Сковороди це центр, в якому сходяться i набувають своСФ значення всi символи макрокосму i БiблiСЧ. Вчення про малий свiт СФ стрижень всiСФСЧ антропологiчноСЧ фiлософiСЧ Сковороди.
Третiй свiт свiт символiв (Бiблiя, а також мiфологiя i народна мудрiсть) виступаСФ як самостiйна реальнiсть, що забезпечуСФ людинi можливiсть осягнути Бога. Через цей свiт Бог зображуСФться людинi.
Всi три свiти мають двi натури видиму i невидиму, зовнiшню i внутрiшню. Видима натура це речовина, матерiя, плоть; невидима натура Бог, Дух. Важливо вiдзначити, що цi двi натури э i в БiблiСЧ. Сковорода вiдкидаСФ правдивiсть зовнiшньоСЧ сторони БiблiСЧ, заперечуСФ реальнiсть Бiблiйних чудес, вiдзначаСФ неправдоподiбнiсть легенд i оповiдей, вважаючи, що в БiблiСЧ приховано глибинне, алегоричне значення.
Як i весь свiт так i людина маСФ двi натури: зовнiшня, видима, тлiнна це емпiричне (тiлесна) СФство людини; внутрiшн