Європейська валютна система і проблеми Європейського союзу
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
лені валютні курси між країнами-учасницями валютного блоку не могли зберігатись в довготерміновій перспективі. В 1979 р. виникла необхідність корекції валютних курсів. Франція спочатку в 1974, а потім в 1976 р. вимушена була відмовитись від європейського валютного механізму. Швеція, яка була асоційованим членом цього механізму, теж відмовилась від нього. Наприкінці 1978 р. валютний блок звузився до 5 країн-учасниць і не включав такі важливі для Європейської Співдружності країни, як Францію, Великобританію та Італію.
3. Європейська валютна система
В березні 1979 р. Європейська Співдружність заявила про організацію Європейської валютної системи як етапу вищого ступеню економічної інтеграції серед своїх членів, включаючи кінцеву мету створення спільної валюти і єдиного центрального банку Співдружності. Ця система профункціонувала майже два десятиліття і стала підґрунтям для створення Європейського монетарного (валютного) союзу в 1999 р. та введення євро. Рішенням Європейської ради від 05.12.1979 р. було проголошено мету формування стабільної валютної зони в Європі і проведення направленої на внутрішню та зовнішню стабільність економічної політики. Хоча в цьому останньому формулюванні основними завданнями стали внутрішня цінова стабільність і стабільність валютних курсів.
Створення ЄВС схвально сприйняли усі 9 країн-членів ЄЕС. Навіть Великобританія (крім періоду 1990-1992 рр.) та Італія (з перерваною участю з 1992 по 1996 рр.) з самого початку і до кінця існування брали участь у ЄВС. З 1989 р. зобовязання участі взяла на себе Іспанія, з 1992 р. Португалія, Австрія (з 1995 р.) і Фінляндія (з 1996 р.)
Слід розрізняти два періоди функціонування ЄВС. В період часу до валютної кризи 1992/1993 існувало 12 закріплень центральних паритетів з можливістю проведення валютних інтервенцій в межах встановленого валютного коридору навколо центрального паритету із забороною його розширення. Другий етап існування ЄВС після кризи 1992/1993, внаслідок якої деякі країни-члени вибули з валютної системи. Європейська валютна система проіснувала до 1.01.1999 р. і трансформувалась в Європейський валютний союз. Внаслідок розширення ЄЕС (Греція у 1981 р., Іспанія і Португалія у 1986 р., Австрія, Фінляндія і Швеція у 1995 р.) та повернення назад деяких країн, що вибули з ЄВС у 1992/1993, на 1998 р. Європейську валютну систему представляло 13 валют країн-членів: бельгійський/люксембурзький франк, датська крона, німецька марка, іспанська пезета, французький франк, ірландський фунт, італійська ліра, голландський гульден, португальське ескудо, австрійський шилінг, фінська марка, грецька драхма, фунт стерлінгів. Швеція участі в ЄВС на 1998 р. не брала.
Основними положеннями Європейської валютної системи були:
встановлені межі відхилення двосторонніх обмінних курсів національних валют ЄВС від центральних паритетів;
система валютних інтервенцій з метою попередження виходу обмінного курсу зі встановлених меж відхилень;
європейська розрахункова одиниця ECU “European Currency Unit”;
індикатор відхилень каса-курсу ЕСU від центрального курсу ЕCU з метою попередження асинхронної економічної політики країн-членів ЄВС.
вирівнювання валютного, а отже, платіжного балансу, а також механізми сприяння фінансуванню дефіцитів країн-членів ЄВС;
Всі валюти Європейської валютної системи фіксувались одна до одної, а коливання від центральних паритетів встановлювались на рівні 2,25%. Деяким країнам було дозволено тимчасово встановити межі коливань 6% (Італія з 1979 по 1990 р. через вищі рівні інфляції, політичні труднощі в звязку зі значним рівнем економічної дивергенції між Північчю та Півднем, а також Іспанія та Португалія, які після їхнього входження в Європейську Співдружність значно відставали в економічному розвитку від традиційних країн-членів, з 1989 по 1992 р. практикували ці розширені межі коливань). Після валютної кризи 1992/1993 рр. межі коливань були розширені до 15%, однак між Німеччиною та Нідерландами на основі двосторонніх домовленостей залишилися межі 2,25%.
Європейська валютна система була повністю симетричною: жодна з валют країн Європейської Співдружності не відігравала спеціальної ролі порівняно з Бреттон-Вудською світовою валютною системою, де провідні позиції належали долару США. Також в межах ЄВС між країною з сильною валютою і країною зі слабкою валютою існувала двостороння угода про автоматичне пристосування шляхом обовязкового проведення валютних інтервенцій центральний банк країни зі слабкою валютою повинен був купляти свою національну валюту і тим самим зміцнювати її вартість, а ЦБ країни з сильною валютою повинен був продавати свою національну валюту, забезпечувати більшу наявність цієї валюти на ринку, що робило її дешевшою. Двосторонні інтервенції могли проводитись лише в встановлених межах коливань.
Європейська валютна система передбачала створення єдиної розрахункової одиниці ECU. Вона являла собою кошик 11 валют ЄВС, включаючи ті країни ЄС, що не використовували попередній європейський валютний механізм (Греція, Іспанія та Португалія). Кожна валюта мала свою вагу в цьому кошику в залежності від розміру країни, її важливості в внутрірегіональній торгівлі Європейської Співдружності, рівня ВНД та засобів для сприяння розвитку ЄС. Ці ваги переглядались кожних пять років з метою, щоб 1 ЕКЮ дорівнював 1 долару США. На 31.12 1998 р., коли ЄКЮ замінювалось єдиним законним платіжним засобом євро, було зафіксовано ваги і курси, що подані в колонках 3 та 4 таблиці:
Таблиця