Європейська валютна система і проблеми Європейського союзу
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
цеси, що забезпечило подальшу реалізацію формування валютного союзу.
Крім того, що в Маастрихтській угоді Європейська Співдружність отримала нову назву Європейський Союз, (що передбачало, не лише економічну інтеграцію, але і далекосяжну політичну стратегію інтеграційного утворення), Європейському парламенту було розширено повноваження, було також прийнято рішення про запровадження єдиної валюти 1 січня 1999 р.
Маастрихтська угода визначила умови, за яких країни можуть брати участь у монетарному (валютному) союзі. Ці умови названі критеріями номінальної конвергенції. Дотримання та стійкість останніх мали перевірятись Європейським центральним банком та Європейською Комісією. Цими критеріями були:
1) рівень інфляції за рік не може перевищувати 1,5% середнього рівня інфляції трьох країн-членів ЄВС, які показують найкращі показники цінової стабільності;
2) дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3 % ВВП;
3) відношення державного зовнішнього боргу до ВВП не повинно перевищувати 60%;
4) довгострокова процентна ставка в останній рік перед перевіркою на стійкість критеріїв конвергенції не повинна перевищувати 2% від довгострокових процентних ставок трьох країн-членів ЄВС, які показують найкращі результати в ціновій стабільності.
На 1991 р. тільки Франція і Люксембург задовольняли всім цим критеріям. Італія з бюджетним дефіцитом в розмірі 10% ВВП і загальним розміром державного боргу, що перевищив 100% ВВП, не відповідала жодному з визначених критеріїв номінальної конвергенції.
В 1991 р. в Німеччині внаслідок обєднання дефіцит державного бюджету збільшився до 5%. В Європейській валютній системі, де практикувались фіксовані обмінні курси з вузькими межами відхилень від центрального паритету, для обєднаної Німеччини для розвитку східних земель не залишалось нічого іншого, ніж проводити експансіоністську фіскальну політику. Стабілізація макроекономічної системи Німеччини при зростаючих державних закупках вбачалась можливою шляхом проведення ревальвації німецької марки. Ревальвація забезпечувала ще й додатковий позитивний ефект для економіки Німеччини притік іноземного капіталу. Однак, ці заходи імпортували рестрикційні ефекти в країни ЄВС, які погіршували реалізацію економічних орієнтирів багатьох експортоорієнтованих економік та менш розвинутих країн ЄС, що намагалися надолужити Центр, зокрема Італії, Іспанії та Португалії. В 1992 р. розгорілась криза Європейської валютної системи.
6. Валютна криза 1992/1993 рр.
Впродовж 1987- початку 1992 рр. ЄВС характеризувалась відносною стабільністю. Іспанія, Португалія і Великобританія привязали свої валюти до європейського валютного механізму. Італія мала вузькі межі валютного коридору 2,25%. Швеція, Норвегія і Фінляндія привязали свої валюти в односторонньому порядку до ЕКЮ. Зміни центральних паритетів відбулись лише у звязку зі зменшенням меж коридору (для італійської ліри), а також внаслідок входження у валютний механізм ЄВС (для фунта стерлінгів). Бельгія, Франція, Італія на момент входження в силу першого етапу Європейського економічного і валютного союзу (липень 1990) повністю лібералізували рух капіталу. Зростання довіри до стабільності існуючих центральних паритетів підтверджував факт значного зменшення на початок 1990-х рр. розбіжностей процентних ставок країн-членів ЄВС порівняно до Німеччини.
У вересні 1992 р. закінчився пятирічний період стабільності в ЄВС і почались кризові явища. Основними причинами виникнення кризи науковці і експерти називають:
1) наслідки обєднання Німеччини, а саме: негативні ефекти експансіоністської фіскальної політики Німеччини на країни-члени ЄВС, яка тягнула за собою за умов існуючих валютних паритетів ревальвацію валют ЄВС щодо долара США; негативні ефекти рестрикційної монетарної політики Німеччини, яку імпортували інші країни-члени ЄВС, що позначалось на скручуванні економічної активності та зростанні рівнів безробіття. Така внутрішня фіскальна і монетарна політика Німеччини спричинила асиметричний шок і дивергенцію між макроекономічними пріоритетами країн-членів ЄВС і не могла забезпечити належну монетарну, а отже, валютну координацію в межах ЄВС.
2) реакція країн-членів ЄВС на результати датського референдуму стосовно Маастрихтського договору;
3) лібералізація міжнародних фінансових ринків в рамках Єдиного європейського акту;
4) знецінення долара по відношенню до валют ЄВС літом 1992 р. як наслідок непрофесійної політики адміністрації Буша низьких процентних ставок в США у відповідь на економічну стагнацію, а також як наслідок політики високих процентних ставок і високого попиту на капітал в Німеччині внаслідок її обєднання;
5) спекулятивні валютні атаки, спровоковані на міжнародних фінансових ринках.
В звязку із знеціненням долара США центральні банки ЄВС змушені були провадити значні валютні інтервенції і це стало вирішальною подією для функціонування ЄВС: Великобританія та Італія припинили своє членство в європейському валютному механізмі, оскільки ціна підтримки валютних курсів в межах ЄВС стала дуже високою. Будь-яка спроба країн-членів ЄВС в межах європейського валютного механізму знизити свої процентні ставки в ситуації з високими процентними ставками в Німеччині могла бути не тільки неефективною, але й призвести до відтоку капіталу з ЄВС і поглибити асиметричність макроекономічних процесів. Відхід Великобританії та Італії від європейського валютного механізму дозво