Етнографічно–побутове начало в реалізмі повісті І. Нечуя–Левицького "Кайдашева сім’я"
Курсовой проект - Литература
Другие курсовые по предмету Литература
круха, яка вважала невісток, за прийнятою тоді думкою, свіжою робочою силою. І поважалася дружина сина саме за працьовитість та господарність, а ще більше за той посаг, який принесла з собою. [3,94]
Замолоду Маруся Кайдашиха довго служила у панів і набралася від них з одного боку облесливості до природної звичайності в неї пристало щось уже дуже солодке, аж нудне, а з другого боку зверхності , пихи та грубості. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. [10,378] Це відчули на собі спершу Мотря, згодом Мелашка. Отже, панщина наклала свій відбиток не лише на Кайдаша, а й на Кайдашиху, і, мабуть, на багатьох інших селян, що виявилось у їхньому пияцтві, егоїзмі, сварливості та грубості.
Письменник не вдається у повісті до детального опису цікавих в етнографічному відношенні і визначних у житті людей подій: весілля, народин, хрестин, похорону.
Ось приклад з тексту, як поховали сини Кайдаша:
Поховали сини Кайдаша з великою честю, просили священика занести батька в церкву, як ховали, то читали Євангеліє трохи не коло кожної хати; після похорону справили багатий обід. Кайдашиха роздала старцям щедру милостиню, дала священикові на сорокоуст. [10,482]
А ось, як письменник описав весілля Карпа з Мотрею:
Після другої пречистої Карпо повінчався з Мотрею. Чотири дні грали музики, чотири дні пили й гуляли гості в Довбиша. [10,396]
Письменник не детально описав розглядини: Довбишка виглянула в вікно й догадалась, що Кайдаші йдуть на розглядини. Вона миттю заслала скатертю стіл, поклала на столі хліб, накинула на себе горсет, а Довбиш вискочив у сіни, вскочив у хижку і накинув на себе свиту…Довбишка одчинила сінешні двері й стала на порозі. Кайдаші привітались до Довбишки. Хазяйка попросила їх у хату. В сінях гостей стрів Довбиш і поцілувався з ними. Всі вони ввійшли в хату, і гості знов поздоровались з хазяїнами. Кайдашиха поклала на стіл паляницю. Довбишка взяла паляницю в руки, поцілувала й знов поклала на стіл… [10,392]
А як сказано про хрестини: Восени Мотря обродинилась. Кайдаш справив хрестини.[10,410]
Оцей стислий опис цікавих подій у житті людини і є новим кроком у розвитку української літератури, адже І.Нечуй Левицький прагне дослідити психологію селянина індивідуаліста. Засудити його егоїзм, причому специфічними засобами гумору та сатири. Хоча у нього ми можемо знайти детальний опис святкового і буденного одягу українських дівчини та жінки, парубка та чоловіка. [9,86]
Кайдашиха наділа тонку сорочку, завязалась гарною новою хусткою з торочками до самих плечей і понадівала всі хрести й дукачі, наділа нову юбку, нову білу свиту, ще й в жовті чоботи взулась. [10,453]
Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці трохи не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квіточками горсет, взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто, взяла в руки білу хусточку та й пішла до церкви. [10,388]
За повістю Кайдашева сімя" можна вивчати звичаєве право українського народу. Час, коли діти повинні одружуватись, визначали батьки. Вони ж здебільшого і радили, кого брати в подружжя, давали свою згоду, ходили на розглядини. За звичаєм старші сини відділялися, а молодший залишався з батьками і догодовував їх. [6,54]
Він був менший син у батька, і все батьківське добро, по українському звичаю, припадало меншому синові. Лаврін знав, що батькова хата, батькові воли й вози, все батьківське добро все те його добро. [10,472]
Перегортаючи сторінки повісті, я вдивляюсь в старовинні звичаї, але в той же час обмеженість старого Омелька Кайдаша, і елементи набожності: Господи! Чи в вас бога немає в серці, що паскудите язики? - говорить він своїм синам. Вони, діти, починають не поважати батька й чіплятися до нього: в Семигорах нема і де втопитися, бо в ставках старій жабі по коліно, хіба з корчми йдучи… це стається, мабуть, тому, що усе життя Омелько був кріпаком і все життя робив на панщині, а після скасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, які завдали йому пани. А, може, й тому, що робити стало менше, робити потрібно було на себе, й зявлялись гроші і вільний час. [5,19] В творі яскраво зображено розшарування селянства (це видно з сімей Кайдашів, Довбишів, Балашів), послаблення родинних звязків, у цих обставинах: не лізь, бо задушу, іродова душа - кричить Карпо на батька. Відносини свекрухи й невістки автор зображує так: Свекруха стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду, або так: Мотрю, дай сюди, бо як пхну, то ноги задереш! - кричала Кайдашиха, і намагалась у Мотрі забрати мотовило.[7,231] Мотовило і є елементом обряду, і етнографічним елементом (знаряддя, властиве українському етносу), і психологічний елемент ( стає зброєю).
Мелашки Кайдашиха теж зовсім не жалкує: …Вона одразу почастувала її полином. [10,443] Але після Мелащиного протесту, після неповернення Мелашки з Києва свекруха стає мякшою: Вертайся, дочко, додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже. Після цього у кайдашевій хаті стала мирнота, але на дворі між двома господарями почався нелад. Омелько намагався відстоювати свої права, і Лаврін вже вважав себе господарем, і, як молодий син, говорив: … ви сьо?/p>