Етнографічно–побутове начало в реалізмі повісті І. Нечуя–Левицького "Кайдашева сім’я"
Курсовой проект - Литература
Другие курсовые по предмету Литература
?вого здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості.[14,601] Обряд узвичаєне, обовязкове символічне дійство, приурочене до відзначення найбільш важливих подій у житті людського колективу, родини чи навіть окремої особи. [14,603]
Етнографічно побутове начало виразно виявляється в реалізмі повісті Кайдашева сімя І.Нечуя Левицького. Повість вийшла з друку у 1879 році. ЇЇ можна назвати цілою епопеєю життя українського села в перші десятиріччя після реформи 1861 року.
У творі змальовувався побут селянської сімї після скасування кріпацтва. З комічних сцен життя сімї Кайдашів виростає реалістична і трагічна за своєю суттю картина життя селянства, темного, забитого віками панщини,розєднаного новими капіталістичними порядками. [13,39]
Повість скомпонована зі сцен, ситуацій селянського побуту, в яких розкриваються темнота, обмеженість, егоїзм, породжені законами тогочасної діяльності. Соціальний конфлікт у повісті посилюється психологічним, що виникає з тих потворених рис і звичок у характерах героїв, які сформувалися в умовах кріпосницького та капіталістичного ладу. Крізь усю Кайдашеву сімю проходить контракт між світом природи і світом жалюгідних людських взаємин.[13,39]
Внаслідок сутичок і боротьби за власність люди стають жорстокими, дрібязковими, жалюгідними. Крім сміху, побутові картини повісті викликають ще й почуття суму за людину, за її самоприниження і моральний занепад. Ці люди нічого не бачать у житті, крім своїх родинних суперечок. Коло інтересів цих людей замикається на клаптику землі, на тинові, на груші… У Кайдашевій сімї багато яскравих виразних діалогів, у яких виявляються з одного боку ліризм і природний гумор українських селян, а з іншого обмеженість їх світогляду,забобонність і примітивізм понять, що зростають на ґрунті дрібновласницької психології. [1,46-48]
Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори - так починається повість І.Нечуя Левицького Кайдашева сімя. В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства.
Автор подає в портретах героїв не просто опис зовнішності, а загальну психологічну характеристику, показує своє ставлення до персонажа. Ось, наприклад, три жіночі портрети, що стоять у повісті поряд: Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима. Вона була в одній сорочці і в вузькій запасці. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою.[10,505]
По другий бік тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій , як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. Сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай…Чорна здорова хустка чорніла на бабі Кайдашисі, неначе горщик, надітий на високий кілок. [10,505]
…За бабою стояла Мелашка, в білій сорочці, в червоній новій хустці з зеленими та синіми квітками, в зеленій ситцевій рясній спідниці…Мелашка розцвіла й стала повніша на виду. Її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло румянцем од висків до самого підборіддя…Мелашка сяяла, як кущ калини, посаджений серед двору.[10, 505]
З цих портретів описів видно, що Мотря, наприклад, скупувата й гоноровита, як швайка, баба Кайдашиха, як завжди, чепуриста і також вїдлива та колюча, ніби циганська голка. Читач, безперечно, помітить і те, що автор найбільше симпатизує Мелашці.
І.С. Нечуй Левицький виявив себе майстром і інших видів описів, зокрема інтерєру, в якому одні речі ніби підтримували людську сварку, а інші виступали до неї контрастом: В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку, підіймаючи затужавілий вершок угору. А зимнє сонце глянуло весело в вікно й заграло рожевим світом на білому комині, на білій грубі й намалювало долі чотири шибки з чорними рамами, з чудними малюнками простого прищуватого скла.
Письменник з великою майстерністю описав убогу хату Балаша і в протилежність хату Довбиша. Це свідчить про те як жили селяни на той час, з іншого боку письменник характеризує героїв, які знаходяться в цьому інтерєрі. [6,54]
Хата була третя до кінця й стояла край вишневого садочка. Вона була мала, стара аж похилилась набік. Коло хати стриміли хлівці та повітка. Було по всьому видно, що Балаш був чоловік убогий. [10,429]
… Хата була дуже низька. Маленькі віконця були ніби сліпі. Через старі шибки, вкриті зеленими та червоними плямами, не видно було навіть неба. Стара лежанка з каміння неначе присіла й розїхалась. Каміння повипиналось з неї, неначе сухі ребра в худої шкапи. На полу в кутку стояла стара невеличка скриня. Стеля ввігнулась, а серед хати стояв тонкий побілений стовп: він підпирав сволок.[10, 438]
Над ставком стояла Довбишева хата, вся в черешнях…Перед ним блиснув вугол білої стіни, підперезаний внизу червоною призьбою, зачорніли чорною плямою, одчинені двері з одвірками, помальованими ясно-синьою фарбою з червоною вузькою смужкою навкруги. Довбишева хата була нова, велика, добре вимита, з чималими вікнами. Коло вікон висіли віконниці, помальовані ясно-синьою фар?/p>