Естетика Середньовiччя
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
багнi, i не цiлком у небеснiй чистотi, що з допомогою Божою я можу пiднестися аналогiчним чином з цього нижчого у той, вищий свiт.
Цiлiснiсть змiсту середньовiчного мистецтва, як уже пiдкреслювалось, забезпечував канонiзований християнський свiтогляд. Саме це значною мiрою сприяло СФдностi християнськоСЧ середньовiчноСЧ культури, давало можливiсть взаСФмного обмiну художнiми досягненнями. Та навiть i в такому, здебiльшого безiменному, безособистiсному художньому утвореннi з бiгом часу окреслювалась своСФрiднiсть нацiональних i конфесiйних художнiх шкiл. Вiдмiннiсть вiзантiйського i романського стилiв, а також готики, яка розповсюдилася переважно у нероманiзованих краСЧнах РДвропи, оригiнальнiсть мистецтва КиСЧвськоСЧ Русi - свiдчення внутрiшнього розмаСЧття середньовiчного християнського мистецтва. Значними надбаннями характеризуСФться i свiтське мистецтво, особливо пiзнього середньовiччя.
Романський стиль (IX - XII ст.) - архiтектурний стиль, що сформувався в перiод iнтенсивного будiвницва за часiв правлiння Карла Великого. У ньому чiтко простежуються запозичення конструктивних елементiв з римськоСЧ архiтектури, пристосованих до нових умов i потреб. Основнi форми його - храм, монастир, князiвський замок.
Екзотичнi камянi орлинi гнiзда на скелях над крiпосним селом, масивнi камянi храми на площах мiст-фортець, вражаючi захиснi споруди монастирiв, якi володiли значними земельними площами - усе це було свiдченням того, що дане суспiльство протистоСЧть своСФму рiвносильному сусiдовi. Для замкiв i захисних споруд характерними були товстi стiни з зубцями i круговими сходами наверху, що нерiдко були продовженням природноСЧ скелi, яку вони охоплювали подвiйним або потрiйним колом. Скеля у свою чергу, обводилася глибоким ровом. Внутрiшнi помешкання замку (такi ж товстi стiни, вузькi вiкна, арочне оформлення дверей i вiкон, гравiрування на каменi) були близькими до вбрання церкви. ПоСФднання масивностi i внутрiшнього декоративного оздоблення особливо характерне для французькоСЧ романськоСЧ архiтектури. Стилiстичнi особливостi романськоСЧ епохи певною мiрою позначилися на будiвництвi житлових будинкiв i громадських споруд.
Готичний стиль зародився у ФранцiСЧ в серединi XII ст. i став провiдним у мiському будiвництвi, особливо ж церков i громадських будов, аж до XVI ст. Поява готики повязана iз зростаючою роллю мiст i мiськоСЧ культури, що, у свою чергу, позбавляло церкву монополiСЧ на церковне будiвництво. Воно перейшло до рук мiських ремiсникiв, обСФднаних у вiдповiднi цехи, якi розгорнули будiвництво не тiльки громадських, а й церковних споруд. Бiльше того, спiвзамовниками будiвництва церков часто виступали жителi мiста, хоч формальне керiвництво залишалось за церковнослужителями. Поряд з мiським собором будувалась, як правило, ратуша.
Характерними конструктивними елементами готичноСЧ архiтектури СФ арка i склепiння. Масивнiсть стiн зменшуСФться, бо арки спираються на контрфорси. Значнi дiлянки стiни замiнюються вiкнами, заскленими кольоровими вiтражами. Зовнiшнi стiни та iнтерСФр храму декоративно насиченi як архiтектурними елементами, так i скульптурою. Сюжетами для рельСФфних зображень, вiтражiв найчастiше стають звичайнi жанровi iенки, а також персонажi народних казок.
Готичний стиль поширився на живопис, книжкову мiнiатюру, скульптуру i навiть на зовнiшнiй вигляд людини: одяг, прикраси, зачiски. Саме в готичну епоху значною мiрою активiзуСФться розвиток середньовiчноСЧ лiтератури. Це передусiм рицарський епос - Пiсня про Роланда, Пiсня про Нiбелунгiв. В СЧхнiй основi - поетична Обробка iсторичних легенд, якi прославляють воСФннi подвиги феодалiв-лицарiв.
У XII - XIII ст. помiтного розквiту досягла лiрична поезiя лицарства, яка знайшла вiдображення у творах трубадурiв на пiвднi i труверiв - на пiвночi ФранцiСЧ, а також поезiя мiнезiнгерiв у Нiмеччинi. Провiдною темою поезiСЧ трубадурiв була любов до Дами у специфiчнiй лицарськiй (куртуазнiй) формi. Любов до Дами - джерело безмежного внутрiшнього самовдосконалення лицаря. За своСФю природою куртуазна любов байдужа до результатiв, Вона орiСФнтована не на досягнення мети, а на переживання. Воно i тiльки воно здатне принести радiсть закоханому. Ця радiсть приходить пiсля довгих страждань, якi прийнятi добровiльно. Певним пiдсумком розвитку куртуазноСЧ поезiСЧ був Роман про Троянду, в якому iдеал свiтськоСЧ культури повязаний з iдеальною любовю до жiнки. Системою куртуазних понять замкнулися в жорсткi кордони вiрноСЧ любовi всi християнськi чесноти, суспiльна моральнiсть, усе вдосконалення форм життСФвого укладу.
Дещо осторонь, в силу своСФСЧ генiальностi i енциклопедичностi, стоСЧть твiр Данте АлiгСФрi Божественна комедiя. Видатним досягненням англiйськоСЧ поезiСЧ стали Кентерберiйськi оповiдання Джеффрi Чосера. Цiннiсть твору полягаСФ в тому, що вiн певною мiрою СФ енциклопедiСФю лiтературних жанрiв середньовiччя. Вiзантiйський стиль маСФ ту особливiсть, що у ВiзантiСЧ антична традицiя нiколи не переривалась, як це вiдбулося на Заходi. Тут мистецтво значною мiрою виконувало функцiю ретрансляцiСЧ i дидактики, проте всебiчно використати ту культурну спадщину, яку зберегла антична традицiя, Вiзантiя не змогла.
Найбiльшу повязанiсть з традицiями античностi мала столиця ВiзантiСЧ Константинополь. Саме тут у 532 - 537 рр. збудували храм Св. СофiСЧ - найвизначнiший памятник вiзантiйськоСЧ архiтектури. РЖмператори ВiзантiСЧ, пiдкреслюючи звя