Естетика Середньовiччя
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
льки i може бути iдеальним i здiйсненим . Звичайно, ЯковлСФв - атеСЧст i як атеСЧст, вiн не визнаСФ нi реального iснування Христа, нi реального пророка Мухаммеда. Проте сьогоднi наукою доведено, що цi особи iснували в земному життi, i релiгiйними, i загальнолюдськими iдеалами вони стали завдяки своСЧй iдеальнiй поведiнцi в цьому свiтi, а не в потойбiчному, як пише ЯковлСФв. Христос в земному життi продемонстрував абсолютну любов до людей, в позбавлення яких прийняв мученицьку смерть на хрестi; а Мухаммед саме в земному життi показав свою абсолютну вiрнiсть, проживши 25 рокiв з дружиною, яка була на 15 рокiв старше за нього, i жодного разу, жодного разу СЧй не зрадивши.
Намагаючись виправдати зниження етичного i естетичного життСФвого рiвня, масова культура своСФю поблажливiстю до всякого роду грiху фактично намагаСФться довести, що середньовiчний iдеал - це догма, i що насправдi абсолютного iдеалу не iснуСФ. Але не дивлячись на всi старання ЗМРЖ, що пропагують в першу чергу грiховне падiння пiд виглядом буденноСЧ норми, людей в масi своСФю притягаСФ iдеал. Америка стояла на головi, засуджуючи зраду Б. Клiнтона, а перед М. Горбачовим свiт схилявся за його iдеальну вiрнiсть. РЖ iдеал - це не догма, це межа досконалостi.
Канон. Разом з символом i iдеалом в середньовiчнiй культурi велике значення мав канон.
Канон - грецьке слово, що означаСФ норму або правило. У середньовiчнiй перiод це означало зведення установок, що мають догматичний, обовязковий характер. Це регулятор духовного життя середньовiчного суспiльства.
Важливу роль грав в архiтектурi релiгiйних споруд. У архiтектурному ансамблi толку буддиста канон визначав мiiе i характер всiх зображень, рельСФфiв i скульптур.
Християнський архiтектурний канон диктував великi площини нiфов i обовязкова присутнiсть фресок, розписiв i вiтражiв.
У мусульманськiй середньовiчнiй архiтектурi також iснував канон. Так, в ансамбль мечетi обовязково входив мiнарет, водоймище для ритуальних амовенiй, мiiе для представникiв свiтськоСЧ i духовноСЧ влади, а також спецiальний зал для жiнок.
Звернемося до картини iталiйського художника XVI в. У. Карпаччо. Довгий час вважалося, що на нiй зображений святий РЖСФронiм. Але дослiдник старовинноСЧ музики i клавесинiст А. Майкапар довiв, що це Августин. Зробив вiн це таким чином. Вiн розшифрував i вiдтворив на клавесинi нотнi записи, накресленi на верхньому i нижньому листах, вбудованих в раму картини. З верхнього листа зiйшла духовна музика - багатоголосий канон, з нижнього - свiтська мелодiя. Це було вирiшальним доказом, тому що саме Августину пiдходило це живе поСФднання двох музик, увязнених в одну раму: музика сфер, що стала музикою душi, i музика суСФтного свiту, що слухаСФ, але не чуСФ, тому що слухаСФ i чуСФ тiльки себе, Бога, що вiдкрив в собi, - вища справа утихомиреноСЧ душi. Урок божественного слова, канонiзований на столiття. Вiдеомузика картини стала музикою звучного свiтла, звучним сенсом, схопленим у власному життСФвому досвiдi, покликаному цей сенс висвiтлити.
4 Мистецтво Середньовiччя
З утвердженням нового, християнського свiтогляду античний культ живоСЧ, чуттСФвоСЧ людини, замiнила релiгiйна картина свiту, на чолi якоСЧ стояв всемогутнiй i всеблагий Бог - творець природи i людини. Моральним та естетичним iдеалами стали аскетизм i етичне самовдосконалення людини, перенос життСФвих цiнностей п свiту реальностi в життя релiгiйного почуття, духа.
У звязку з тим, що натуральне господарство селянина виключило необхiднiсть i потребу в колишнiх формах художнього виробництва, СФдиним замовником i споживачем мистецтва стала церква. Вона ж встановлювала художниковi й жорсткi межi дiяльностi - щодо змiсту, художнiх форм i цiлей творчостi. Релiгiйно-художнiй канон перетворився згодом на диктат кордонiв художностi, що, врештi-решт, i призвело до подвоСФння свiту в релiгiйнiй свiдомостi (свiт земного життя i свiт града Божого), Оскiльки художниковi доступним був лише матерiал земного життя, а воно обовязково мусило певним чином спiввiдноситися з буттям небесним - твiр мистецтва повинен був не просто щось вiдображати, а передусiм на щось вказувати, щось символiзувати. Символiчнiсть, алегоричнiсть стали з часом не тiльки вiдмiтними рисами середньовiчного мистецтва, а й новими художнiми засобами, якi по-справжньому збагатили свiтове мистецтво.
За часи середньовiччя було досягнуто специфiчного синкретизму рiзних видiв мистецтва в церковно-обрядовому комплексi. Архiтектура, вiдiйшовши вiд спiвмiрностi з людиною, пiднесла дух СЧСЧ, створила звеличений простiр; фресковий живопис населив цей простiр релiгiйною iсторiСФю; реальна i водночас символiчно театралiзована служба обСФднала вiруючого з божественним свiтом через спiвучасть в магiчнiй дiСЧ; церковний спiв i музика вселяли душевну гармонiю i рiвновагу; мерехтiння свiчок i лампад, пахощi мiрри давали тепло i душевний спокiй. А уся ця зворушлива атмосфера створювала те особливе самопочуття, яке забезпечувало людинi духовну цiлiснiсть, пiднесенiсть, звiльнення i благочестя.
Ось як описуСФ цей вплив абат XII ст. iз Сен-Денi Сугерiй: Коли в моСФму захопленнi красою дому Божого благолiпство багатоколiрних каменiв вiдвертаСФ мене вiд зовнiшнiх потягiв, а достойна медитацiя спонукаСФ розмiрковувати про розмаСЧтiсть святих чеснот, переходячи вiд матерiального до нематерiального, тодi я почуваюся сущим нiбито в якiйсь незвичайнiй сферi Всесвiту, яка iснуСФ i не сповна в земному