Естетика Середньовiччя
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
стиянськiй культурi присутнСФ поняття символ, i Августин його використовуСФ у визначеннi краси. Краса, по Августину, - це символ метафiзичноСЧ СФдностi ритмiчного розчленовування i сенсу речей. У своСЧй глибокiй сутi краса СФ добро та iстина, але добро та iстина у формi краси, що споглядаСФ, сприймаються плотський. Краса - це те, що будучи побаченим, подобаСФться. Проте вона не сама по собi маСФ значення, а той сенс, який в нiй помiщений..
3 Символ, iдеал, канон в середньовiчнiй естетицi
Мислення символами, як пише Французький iсторик Жак Ле Гофф, займало велике мiiе у всьому ментальному оснащеннi середньовiчного Заходу. Символами мислили в теологiСЧ, в лiтературi i мистецтвi. Найiстотнiшi принципи християнства позначалися через цiлу систему символiв. У Символi вiри i в православСЧ, i в католицизмi були сформульованi основнi принципи християнства - його вчення про триСФдиного Бога: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух святий. Це учення було зашифроване в символах-знаках, для позначення яких були створенi образотворчi аналоги; око, агнець, голуб.
ТаСФмниця предмету - в таСФмницi його походження, i явище символу i символiзму допоможе прояснити етимологiя слова символ. Походить це слово вiд грецького цимболон, що означав двi половинки предмету, роздiленого мiж двома людьми. Символ цимболон був натяком на втрачену СФднiсть, що тАЮвзивав до вищоСЧ прихованоСЧ реальностi. Кожен предмет розглядався як зображення чогось йому вiдповiдного у сферi вищого. Кожен предмет ставав символом цього вищого. В середнi вiки символiзм був унiверсальний мислити означало вiчно вiдкривати прихованi значення, безперервно священодiядти.
Починався символiзм на рiвнi слiв. Назвати рiч вже означало СЧСЧ пояснити.
Проте символiзм не СФ виключно характеристикою християнства i середньовiчноСЧ захiдноСЧ культури. "астивий вiн також буддизму i мусульманству.
У буддизмi на вiдмiну вiд iсламу символiзм виникаСФ досить рано, позначаючи приховане значення учення Будди i його життя. Найяскравiшим символом тут СФ символiзуючий учення Будди сяючий круг. Вiдомi також такi буддiйськi символи, як бик, лев, слон i кiнь, вiдтворюючi рiзнi етапи життСФвих перетворень Будди.
В iсламi протягом значного перiоду часу символи естетичного характеру були представленi слабо. Вони зявилися з розвитком мусульманськоСЧ архiтектури.
Для християнства величезним сховищем символiв бачилася природа. Символiчними були мiнерали, тварини i рослини, Серед мiнералiв це були коштовнi каменi, серед рослин - тi, що згадуються в БiблiСЧ, серед тварин - це були екзотичнi звiри-чудовиська. На почесному мiii в бiблiотецi Середнiх столiть були лапiдарiСЧ, бестиарiСЧ i флорарiСЧ.
Червоний сардонiкс, наприклад, означав Христа, що проливаСФ свою кров на хрестi за людей; прозорий берил, проникаюче свiтло, - образ християнина, осяяного свiтлом Христа
Особливе мiiе в середньовiчнiй символiцi займала символiка чисел. Структуруючи думку, вона стала найважливiшою принципом архiтектури. Красу виводили з пропорцiйностi, з гармонiСЧ, що давало перевагу музицi, заснованiй на науцi чисел. Вважалося, що знати музику - означаСФ знати порядок всiх речей, а архiтектор - це композитор.
У естетицi Середньовiччя велике естетичне значення мало також свiтло.
Естети вважають, що в основi любовi середньовiчноСЧ людини до свiтла лежала не стiльки чарiвнiсть видимого свiтла, скiльки захоплення перед прихованою енергiСФю i силою, символом якоСЧ i було це видиме свiтло.
Добре вiдома середньовiчна пристрасть до яскравим кольорiв. Це був варварський смак, що виявлявся в багатоколiрностi статуй i живопису на стiнах церков, магiя вiтражiв.
Середньовiччя, майже позбавлене кольору, яким ми милуСФмося сьогоднi, пише Ле Гофф, це результат руйнiвноСЧ дiСЧ часу. Але за колiрною фантасмагорiСФю був страх перед мороком i жадання свiтла, що сприймаСФться як порятунок.
Краса сприймалася як свiтло, яке було знаком благородства.
РЖдеалом в цьому сенсi вважався середньовiчний святий, про якого говорили: святий - це iстота з свiтла.
Свiтло виникаСФ з божественного джерела, i врештi-решт зливаСФться з енергiСФю форми.
Прояв краси як свiтла - це привабливiсть яскравих фарб i блиску. РЖ це практичне значення врештi-решт стаСФ частиною фiлософського значення. ПригадаСФмо середньовiчнi мозаСЧки, рукописи як приклади цього естетичного свiтла. Але це тiльки зовнiшнi символи потужностi свiтла. Середньовiчнi мислителi-мiстики за цим зовнiшнiм свiтлом бачили незбагненний, яскравiший, нiж сонце, свiтло. РЖ концепцiя Бога як життСФдайного свiтла прийшла до Августина i його послiдовникiв в результатi складноСЧ релiгiйноСЧ i фiлософськоСЧ iсторiСЧ, i вона сходить до, СФгипетського i iранського богiв що втiлював як сонце i зiрки, так i добродiйну функцiю свiтла, що даСФ життя i знання.
Августин проповiдував iдею створення свiту Трiйцею, але першоджерело у нього сповнене свiтла.
Пiдносячи свiтло, середньовiчнi мислителi додавали йому три естетичнi функцiСЧ: чаруСФ вiдчуття, формуСФ, упорядковуСФ i створюСФ всесвiт живих iстот, полегшуСФ пiзнання.
РЖдеал. Заслуга середньовiчноСЧ культури i в тому, що вона створила iдею i образ iдеалу - абсолютноСЧ норми. Реальним втiленням цiСФСЧ норми в iсламi був пророк Мухаммед i в християнствi - Христос.
Не можна погодитися з позицiСФю Е.Г. ЯковлСФва, коли вiн пише, що релiгiйний iдеал направляСФ думки i вiдчуття людини в сферу мiстичних роздумiв про потойбiчний свiт, який тi