Естетика неопозитивiзму
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
зе братiв Гонкур, 20 романiв Ругон-Маккари Е.Золя, в яких, за словами письменника, вивченi на прикладi однiСФСЧ родини питання кровi й середовища).
У лiтературно-критичних статтях - Експериментальний роман, Романiст-натуралiст, Натуралiзм у театрi - Е.Золя наполягаСФ на свободi мистецтва, митця вiд полiтичних чи соцiальних аспектiв життя, проголошуСФ помилковими метафiзичний i психологiчний погляди на людину, котрi, як вiн вважаСФ, СФ ознакою реалiстичного мистецтва. Е. Золя вiдмежовуСФ свою творчiсть, своСФ бачення мистецтва вiд Бальзакового моралiзму й реалiзму.
Що ж пропонуСФ натуралiстичне мистецтво часiв Емiля Золя? Натуралiзм проголошуСФ предметом мистецтва процес спостереження над усiСФю людиною, про яку слiд сказати всю правду. Проте це завдання мистецтва iнтерпретувалося досить обмежено: наголос робився на сферi фiзiологiСЧ людини, на властивiй СЧй бiологiчнiй боротьбi за iснування, на фатальнiй залежностi людини вiд спадкових факторiв. Як наслiдок такого розумiння мистецтва руйнувалася напрацьована вiками поняттСФво-категорiальна система його осмислення. Так, натуралiсти вiдмовилися вiд мистецтвознавчих понять умовнiсть, типiзацiя, а аналiз та оцiнку зображуваного пiдмiняли фотографiчною точнiстю вiдтворення життСФвих фактiв.
Слiд зазначити, що натуралiзм другоСЧ половини XIX - початку XX столiть зазнав гостроСЧ критики як представникiв клерикально-мiстичноСЧ орiСФнтацiСЧ в естетицi (БрюнетьСФр, Гюiсманс, Бергсон), так i революцiйно-демократичноСЧ, марксистськоСЧ (Герцен, Енгельс, Лафарг, Плеханов). Ф.Енгельс, зокрема, пiдкреслював перевагу соцiально спрямованого морально-психологiчного реалiзму Бальзака над усiма Золя минулого, сучасного й майбутнього. Однак натуралiзм знайшов i прихильникiв у багатьох СФвропейських краСЧнах.
Увiбравши теоретичний доробок другого етапу розвитку позитивiзму (емпiрiокритицизму Е. Маха, К. Пiрсона, О. Богданова) i третього етапу (неопозитивiзму Ч. Огдена, В.Вуда, А.Рiчардса, Ч. Моррiса, С. Лангер), натуралiзм трансформувався у XX столiттi в досить розгалужену, суперечливу, представлену численними теоретичними дослiдженнями натуралiстичну естетику.
У 20-30-тi роки XX столiття представники натуралiстичноСЧ естетики особливу увагу придiляють проблемi естетичноСЧ цiнностi, яку намагаються поСФднати з поняттям естетичного досвiду. Естетична цiннiсть як естетичний досвiд, - а саме так поСФднують цi поняття вiдомий англiйський естетик Айвор Рiчардс i спiвавтор частини його робiт Чарлз Огден1, - розкриваСФться через бiологiчнi, психологiчнi й соцiальнi механiзми дослiдження естетичного досвiду. Водночас цi автори спробували розглянути вказану проблематику на ширшому теоретичному тлi, застосувавши семантичний пiдхiд до розумiння естетики взагалi й мистецтва зокрема.
У монографiСЧ Значення значення (The meaning of meaning) А. Рiчардс i Ч. Огден обТСрунтовують рiзницю мiж емотивним та символiчним вживанням мови. Визнавши подвiйне значення мови, СЧСЧ дихотомiю, людство, на думку авторiв, позбудеться конфлiктiв мiж протилежними професiйними спрямуваннями (наука - мистецтво), переконаннями (знання - вiра), способами мислення (аналiз - iнтуСЧцiя) i т.iн. Переносячи цю iдею у сферу естетичних понять, Ч. Огден i А. Рiчардс пишуть: ...рiзнi речi iнодi називають одним словом, а одну рiч - рiзними словами. При цьому люди не враховують, що, наприклад, поняття краса, значення, iстина насправдi не окремi слова, а групи, ряди на перший погляд нерозрiзнюваних, але вкрай суперечливих, неподiбних символiв. Саме це i СФ джерелом нечiткостi розумiння естетичних i мистецтвознавчих проблем, адже слово - це i провiдник думки, i носiй емоцiСЧ. Звiдси випливаСФ iдея емотивного вживання мови, слова й обТСрунтовуСФться СЧхня евокативна (вiд англ. evoke - викликати певнi почуття, захоплення, спогади, зацiкавленiсть) функцiя.
РЖдея емотивно-евокативноСЧ природи мови, яка найбiльш послiдовно втiлюСФться в мистецтвi, сприймаСФться теоретиками неоднозначно. Вона зазнала певноСЧ трансформацiСЧ в концепцiях Дж. ДьюСЧ, Т. Манро, в теоретичних розробках представникiв аналiтичноСЧ школи нова критика (Дж. Ренсон, А. Тейт, Р. Воррен, Т. Елiот), стала обСФктом теоретичного аналiзу для украСЧнських (В.П. РЖванов, В.А. Лiчковах) та росiйських (РД.Р. Басiн, Е.В. Леонтьева, В.В. Прозерський) фахiвцiв. Зокрема, В.А. Лiчковах зауважуСФ, що зведення сутностi культури до мовноСЧ символiки, а мистецтва - до знакового вираження й викликання емоцiй збiднюСФ культурно-iсторичний естетичний змiст предметно-речового й художнього свiту. Емотивiзм у фiлософiСЧ й естетицi недооцiнюСФ соцiальнi аспекти культурних i художнiх цiнностей, принижуСФ пiзнавальну, iнтелектуальну дiСФвiсть мистецтва. Водночас робилися спроби зясувати позитивнi, конструктивнi аспекти концепцiСЧ А. Рiчардса й Ч. Огдена. Так, вiдомий украСЧнський фiлософ В.П. РЖванов гадаСФ, що слiд розрiзняти продуктивнi (предметнi) й евокативнi (знаково-символiчнi) шляхи спадковостi в розвитку людськоСЧ культури.
Цiкаве зауваження робить Е.В. ЛеонтьСФва, яка вважаСФ, що А. Рiчардс, визначаючи вищою формою емотивноСЧ мови мистецтво, котре, за його словами, СФ скарбницею зафiксованих цiнностей, висуваСФ на перший план аксiологiчний аспект мистецтва на противагу гносеологiчному: вiдповiдно до його концепцiСЧ, мова мистецтва не може бути осмислена, адже iнтелект не бере учас?/p>