Економіка України на сучасному етапі: проблеми та перспективи її розвитку
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
а з боку інвесторів та недостатність оборотних коштів в будівельних компаніях були основними причинами кризових явищ в будівництві. Суттєве зростання сільськогосподарського виробництва забезпечило 1.1 процентного пункту загального приросту ВВП. Однак ускладнений доступ субєктів економічної діяльності до фінансових ресурсів та уповільнення зростання реальних наявних доходів населення призвели до уповільнення темпів зростання цього компонента - зміна за рік становила 9.0 проти 13.6% у 2007 році. У структурі ВВП за доходами відбулися зміни в бік зменшення валового прибутку та змішаного доходу (на 0.5 процентного пункту) через скорочення фінансового результату діяльності підприємств України від звичайної діяльності до оподаткування. Таким чином, розвиток економіки України за останні роки відбувався в позитивних тенденціях. Разом з тим варто зазначити, що на кінець 2008 року темпи економічного зростання набагато уповільнилися, що було спричинене різними чинниками негативного впливу на економічні процеси в Україні.
РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ЗАХОДІВ ДЕРЖАВИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
3.1 Конюнктурна політика державного регулювання економічних процесів в Україні та шляхи її реалізації
Для того, щоб запобігти виникненню та розвитку кризових явищ в економці України повинна проводитьсь конюнктурна політика. Вона спрямована на коливання економічної активності в економіці країни. Так як сьогодні економіці Україні притаманні певні кризові явища, тоді можна визначити наступні інструменти регулюючої політики держави:
- для грошово-кредитної політики : збільшення облікової ставки; продаж державних цінних паперів на відкритому ринку; підвищення норми обовязкових банківських резервів;
- фіскальна політика передбачає скорочення витрат Держбюджету (профіцитний бюджет); збільшення податкових ставок
- політика заробітної плати і тарифів передбачає зниження заробітної плати, хоча це є негативним інструментом соціальної політики.
- політика державних інвестицій враховує скорочення за кошти держави будівництва.
Враховуючи, що основні прояви макрофінансової нестабільності спостерігаються в Україні насамперед у грошово-фінансовій сфері, цілком природним є те, що першочергові оперативні заходи антикризової політики мають концентруватися саме в цьому секторі економічної діяльності. Враховуючи обєктивний і, ймовірно, довгостроковий характер глобальних кризових процесів, комплексний характер внутрішніх чинників інфляції, проблеми банківської системи, значне відємне сальдо торговельного балансу і несприятливі перспективи щодо стану фінансового рахунку, вагомі передумови для девальвації української валюти, що повязані з погіршенням фундаментальних показників та ситуацією на світових валютно-фінансових ринках, політичну кризу, ключовими завданнями в грошово-фінансовій сфері слід вважати максимально можливе помякшення впливу світової фінансової кризи на українську фінансову систему, підвищення стійкості останньої, посилення довіри до неї .
При цьому ключовими напрямами застосування державних заходів щодо підвищення стійкості фінансової сфери є:посилення нагляду за якістю капіталу фінансових установ, ліквідністю та ризиками; підвищення прозорості діяльності фінансових установ, підвищення оперативності реагування на ризики органів регулювання і нагляду; використання нових механізмів грошово-кредитного регулювання та діяльності центральних банків. Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому їх має бути конвертовано у розгалужену мережу інструментів та регуляцій, які спроможні модернізувати фінансову систему України в напрямку підвищення її антикризової стійкості.
Досягнення основних цілей в грошово-кредитній політиці потребує реалізації наступних заходів в конюнктурній перебудові: форсоване вдосконалення інституційного середовища (механізмів антикризової взаємодії НБУ і банків, зокрема оперативного антикризового втручання НБУ у діяльність банків); механізмів ризик-менеджменту у напрямі врахування взаємоповязаних ризиків; механізмів корпоративного управління, що забезпечують прозорість і привабливість банків для зовнішніх інвесторів та прозорість фінансової політики підприємства-позичальника; механізмів розподілу і перерозподілу ліквідності;посилення банківського регулювання у спосіб доповнення його лібералізованих елементів нормами пруденційного нагляду і контролю, насамперед в сфері розрахунку показників адекватності капіталу, вдосконалення управління ліквідністю і повязаними ризиками; проведення диференційованого рейтингування установ та інструментів .
Особливо варто провести вдосконалення методів розкриття учасниками ринку інформації про ризики; вдосконалення методів оцінки й обліку активів за справедливою вартістю, розробка системи індикаторів, яка зможе сигналізувати про ймовірність виникнення кризи у фінансовому секторі економіки; напрацювання механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми: розвиток механізмів і розширення обсягів довгострокового рефінансування банківської системи, що дозволить не лише компенсувати потребу банків у зовнішніх запозиченнях, а й збільшити роль процентних чинників регулювання грошової пропозиції; створення спеціальних державних фондів для підтримки ліквідності банків та з метою подолання кризових ситуацій на рин?/p>