Економіка України в умовах глобалізації
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
?оспрямована економіка найбільш конкурентовразлива. Японія, яка практично не має корисних копалин, розвивалася у повоєнні роки найшвидшими темпами. Нині в Росії понад 20 % бюджетних надходжень дає нафта. Але не можна забувати іншого: економіка - це зіставлення доходів та видатків. Собівартість видобутої кувейтської нафти - 4 дол. за барель, Саудівської Аравії - 2,5 дол., Іраку - 1 дол., а російської - 14 дол. Якщо додати до цього високу транспорто-витратність російської економіки, то коректність зазначеної тези навряд чи викликатиме заперечення.
У формуванні економічного потенціалу десять попередніх років реформ підтвердили спроможність України до самоствердження та розвитку. Визначальним тут є зменшення залежності нашого експорту від російського ринку. У 1994 р. російський ринок поглинав майже 50 % українського експорту товарів. У 1996 р. цей показник знизився до 35,95 %, у 2000 р. - до 22,8 % і у 2002 р. - до 17,1 %. Натомість частка нашого експорту до країн ЄС зросла за відповідний період з 10,3 до 18,9%, а з урахуванням країн ЄС та країн-кандидатів на вступ до ЄС - 40,8 %. Наведені цифри ніяким чином не піддають сумніву значущість наших економічних відносин із Російською Федерацією. Йдеться про інше: потрібно чітко уявляти коридор можливостей у наших економічних відносинах із Росією. Україна і Росія, як дві сусідні суверенні держави, держави, що мають багато спільного в історичній долі своїх народів, завжди були і залишатимуться залежними одна від одної [17].
Сто років тому Росія по праву вважалася великою державою Заходу. У 1913 р. вона посідала пяте місце у світі за виробництвом промислової продукції. На неї припадало 8,2 % світового випуску продукції обробної промисловості, 50 % видобутку нафти. Росії належало перше місце у світі з виробництва й експорту зерна. її національний дохід становив 21 % від рівня США, 83 % - від рівня Німеччини, 97 % - від рівня Великобританії та 172 % - від рівня Франції. Темпи зростання промислової продукції в кінці XIX і на початку XX ст. перевищували 5 % у середньорічному вимірі й вважалися одними з найвищих на Європейському континенті. Ситуація докорінно змінилася у кінці минулого століття. За даними відомого російського економіста В. Кудрова, нині частка ВВП Росії від світового рівня становить усього 1,6 %, а від США - 7,5 %, країн Західної Європи - 8,0 %, у т.ч. Німеччини - 32,5 %, Франції - 44,5 %, Великобританії - 47,5 %. Ще більш вражаюче відставання у розвитку науково-технічного прогресу: за рівнем постіндустріальних технологій Росія відстала від розвинених країн світу приблизно на 25-30 років. Рівень компютеризації в країні становить менше 1 % від Американського [19].
Головними причинами того, що Росія втратила XX ст. для економічного розвитку, вважає А. Ілларіонов, радник президента РФ, стало панування в країні протягом семи десятиліть економічної системи централізованого планування, а також здійснення владою впродовж останнього десятиліття, коли відбувся перехід до ринкової економіки, послідовно популістської політики. Все це завдало непоправної шкоди державі. "Вона перетворила, - констатує російський вчений, -економічного гіганта, яким була Росія на початку століття і могла ним і залишитися до його кінця, на економічного карлика" [20].
У 1991 р. розпочався процес розлучення України і Росії. Цей процес рік у рік поглиблюється. У наших країнах сформувалися різні економічні структури, власні геополітичні та зовнішньоекономічні інтереси і пріоритети.
Україна пройшла надзвичайно складний шлях до підписання у 1998 р. та взаємної ратифікації широкомасштабного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство України з Російською Федерацією.
"Независимая газета" відзначила цю подію розлогою публікацією під виразним заголовком "Российско-украинский договор: обман века". "Погодившись де-юре із втратою значної частини своїх державо-утворювальних земель і народу на користь іншої держави, Росія тим самим закріплює свою неповноцінність як держава". У такому ж стилі висловлюється й добре відомий в Україні політолог А. Ципко. "Нинішні кордони Російської Федерації, - безапеляційно заявляє російський вчений, - не можуть бути визнані недоторканними насамперед тому, що вони стримують становлення російської нації"". І далі: "Помилки і прорахунки Біловезької угоди мають бути визнані, а їх виправлення має стати частиною нової державної політики Росії. Росія має повне право залишити за собою території в межах історичної Росії" [19].
3. Росія в глобальному світі
Росія після розпаду Радянського Союзу втратила чверть території, майже половину населення і половину ВНП. Сьогоднішній дещо вищий рівень життя росіян в європейській частині РФ порівняно із країнами СНД вдається утримати лише завдяки сприятливій конюнктурі цін на нафту [16].
Натомість найбільша загроза, з якою зіткнулася Росія на початку XXI ст., - це демографічна проблема. Коротко суть цієї проблеми полягає в гігантському демографічному вибуху в суміжних з Росією країнах АТР, особливо в Китаї.
За прогнозами експертів ООН, у 2025 р. населення Росії могло становити 138 млн. осіб, але більш песимістичний прогноз Держкомстату РФ передбачає зменшення населення Росії до 130 млн. осіб уже у 2016 р. Однак, як стверджують демографи, насправді реальний процес депопуляції відбувається набагато швидше. Так, російський демограф Є. Андреев прогнозує зменшення чисельності громадян Росії через 50 років до 93 млн. Тут треба відзначити, що у ці розрахунки закладено майбутній міграційний приріст. Без