Економіка України в умовах глобалізації
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
? - жорстокість, яка досягла небачених раніше масштабів.
Вражає динаміка жертв серед військовослужбовців і цивільних осіб. В ході Першої світової війни 95% всіх втрат припадало на військових і лише 5 % - на цивільних осіб. Під час Другої світової війни втрати цивільних становили вже75 %, а в наступних війнах - в середньому 80 %. У деяких сучасних військових конфліктах (наприклад, у Чечні) понад 90 % втрат становлять цивільні особи.
Ілюзорною є надія, що поширення демократії сприятиме зменшенню військових конфліктів. Характерною рисою нашого часу стало збільшення масштабів вимушених переміщень людей. 40 років тому, на початку "холодної війни", у світі нараховувалось 2 млн. біженців, в 1994 р. їх було 19,7 млн., а в 2000 р. - понад 50 млн.
Починаючи з нафтової кризи 1970-х, а особливо з 1990-х, світ впритул підійшов до усвідомлення скінченності енергоресурсів у світі. Головні країни світу зрозуміли, що без володіння в тій чи іншій формі основними базами енергоресурсів навіть їх подальший розвиток, не те що домінування у світі, буде просто неможливим.
Війни за енергоносії є війнами не тільки за родовища нафти та газу, але й за шляхи та засоби транспортування цих енергоносіїв. Головними енергетичними базами в нашому регіоні на найближче майбутнє, окрім країн Близького Сходу, є Росія та країни Середньої Азії. Особливо перспективним є шельф Каспійського моря. А тому такими цікавими для світового співтовариства є Азербайджан, Іран, Туркменістан, Казахстан. Як правило, ці країни є не гравцями на геополітичній шахівниці, а обєктами маніпуляції головних країн.
Глобальний нафтовий ринок із 1951 р. зазнав принаймні 18 нафтових криз, 10 із яких виникли на Близькому Сході; з усіх нафтових криз три-пять були спричинені війнами, пять - зовнішньополітичною напруженістю, три-пять - економічною напруженістю й ембарго і пять - аваріями. Чотири кризи були щонайбільшими й завдали світовій економіці збитків на трильйони доларів, що було повязано як зі зниженням у багатьох країнах ВВП через підвищення видатків на придбання нафти, так і з частковим згортанням виробництва, зростанням безробіття.
Нафтові кризи призводили до кардинального зменшення постачання нафти на світовий ринок, передусім до США. Багаторічний досвід нафтових криз засвідчив, що для обох сторін - і споживачів, і постачальників - економічно вигідніший поганий мир (або тиха конфронтація), ніж нафтові війни з ціновими стрибками, зниженням постачання нафти й оголошенням ембарго. Також стало зрозуміло, що головною рушійною силою зростання цін на нафту є не її дефіцит, а порушення (дійсне чи очікуване) роботи глобального ринку нафти.
У вересні 1960 р. в Іраку було створено Організацію країн-експортерів нафти з метою координування нафтової політики виробників нафти. Країнами-засновниками ОПЕК стали Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія та Венесуела. Згодом до них приєдналися Катар, Індонезія, Лівія, Арабські Емірати, Алжир і Нігерія. На ОПЕК припадає до 77 % світових розвіданих запасів нафти й майже 40 % її світового видобутку.
Після створення ОПЕК і до 1973 р. ціна нафти коливалася навколо 10 дол. за барель (у цінах 2001 p., або близько 3 дол. у цінах 1973 p.), що в принципі покривало витрати, забезпечувало достатній рівень прибутків і влаштовувало споживачів. У міру нарощування потужності й упевненості ОПЕК почала активно регулювати світовий ринок нафти.
Найтяжчу нафтову кризу (і нафтове ембарго) в 1973 р. викликало зменшення видобутку нафти на 685 тис. т на добу арабськими країна-ми-членами ОПЕК. Збільшення видобутку країнами-нечленами ОПЕК на 137 тис. т нафти не врятувало світову економіку від підвищення нафтових цін на 400 % протягом 6 місяців, хоча сумарні втрати становили тільки 7 % світового нафтовидобутку (або близько 550 тис. т на добу).
З 1 січня 1987 р. ОПЕК офіційно запровадила поняття "кошик ОПЕК", яке є середнім арифметичним показником сталих цін для шести сортів нафти картелю й одного - Мексики. В умовах 1999 р. з метою ефективного контролю над світовими нафтовими цінами ОПЕК визначила ціновий коридор для свого "кошика" - 22-28 дол. за барель [9].
Керівництво західних країн, і передусім США, не задовольняє цінова політика ОПЕК на нафтовому ринку, яка часто різко негативно впливає на стан світової економіки. Значущість нафтового чинника для світової економіки можна оцінити на таких прикладах: збільшення середньорічної ціни 1 бар. нафти на 10 дол. призводить до зниження ВВП США на 0,5 % або до підвищення ВВП Росії на 10 %.
Найбільш виразною ознакою майбутньої епохи є стрімке наростання процесів світової глобалізації. Глобалізація - це якісно нове явище на нинішньому етапі розвитку людства. Воно повязане, з одного боку, з колосальним накопиченням капіталу окремими компаніями та країнами, яке супроводжується переростанням цього капіталу в транснаціональний і його домінуванням над економіками багатьох країн та їх політичними можливостями. З іншого боку, створення світовою матеріальною культурою деяких нових технологій, продуктів споживання та послуг стає глобально викликаним. До них можна віднести інтернет-технології та послуги, космічні технології, мобільний звязок тощо.
Глобалізація - обєктивне явище, незалежне від волі окремої людини. Процеси глобалізації наростають і розповсюджуються все з більшою швидкістю. В світовому масштабі глобалізація означає більше, ніж потоки грошей, технологій, товарів та послуг. Це - зростаюча взаємозалежність населення Землі, це процес, який обєднує не тільки економі