Екзистенцiалiзм К. Ясперса: проблема транiендентного
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?!
У прикордонних ситуацiях, коли вiльний (тобто не детермiнований зважуванням рiзних "за" i "проти" з метою вирахувати максимальну користь або мiнiмальну шкоду вiд наслiдкiв ухваленого рiшення) вибiр вiдбуваСФться (iнакше кажучи, коли спроба знайти пiдстави зробленого вибору впираСФться в Нiщо) - виявляСФться екзистенцiальний звязок iз транiендентним. Вона, цей звязок, сумнiвно, i тому екзистенцiя iснуСФ в конфронтуючих формах "опору" i "самовiддачi", виступу проти основ, "корiнь" повсякденного буття, або в довiрливому прийняттi незрозумiлого. Вiдчуття контакту iз транiендентним - це почуття "падiння" або "зльоту", неусвiдомлене прагнення до законностi й порядку ("денне почуття") i страстi руйнування ("нiчне почуття"). Екзистенцiя не може заспокоСЧтися, задовольнитися повсякденним буттям, що розриваСФться цими "всупереч" i "довiрливiстю", "денним" розумом i "нiчними" страстями. Транiендентне шифруСФться в мiфах i спекулятивних концепцiях, що вiдбивають цi устремлiння: з "опору" i "самовiддачi" виростаСФ теодицея виправдання транiендентного й повалення пiдстав опору. У почуттi пiдйому або падiння окрема людина "чуСФ" транiендентне як "свого ангела" або "свого демона". Благий Господь, якому я повинен послушествовати по добрiй моСЧй волi, протистоСЧть похмурим силам пекла, випливати яким було б грiховно. У почуття очевидностi того, що у своСЧх екзистенцiальних рiшеннях я зберiгаю свою причетнiсть до РДдиного, людина знаходить iдею Бога. Але в рiзноманiттi можливостей, якi людинi вiдкритi, одному Боговi протистоСЧть безлiч богiв... Так в антиномичности метафiзичних конструкцiй вiдбиваСФться антиномичность людського буття. У напруженостi цих антиномiй для людини - його екзистенцiальне буття як спрямованiсть до транiендентного. Людина, у життi якого немаСФ прикордонних ситуацiй (тобто людина, яка живе в "звичайному", "звичному" i не бажаючий нiчого мiняти), не знаСФ, що таке транiенденцiя. "Транiенденцiя не зявляСФться в слiпiй душi". "Видюча" душа постiйно стурбована питанням: "чи добре те, що це так?", або " чине може це стати краще?" У прикордоннiй ситуацiСЧ така стурбованiсть виростаСФ до "безмежностi", оскiльки те, що "СФ", повнiстю знецiнюСФться. "Dasein здаСФться необТСрунтованим". Але в такому випадку життя робиться людинi нестерпноСЧ: "... не хочу бути тiльки нiчим". Але у своСЧй ненавистi до такому, необТСрунтованому, буттю людина починаСФ протистояти фактичностi буття: "Я не хочу приймати його як мою; я ополчаюсь проти ТСрунту, з якого я вийшов". Це протиборство, протистояння здатне навiть довести до самознищення, самогубства. У здатностi протистояти тому, що СФ, неприйняттi себе самого таким, який я СФ, проявляСФться моя воля. А СЧСЧ наслiдком виявляСФться прагнення до пiзнання й самопiзнання. РЖ безглузде, "фактичне" буття людини стаСФ буттям субСФкта, що пiзнаСФ: людина прагне вiдповiстити на запитання, чи дiйсно його буття безглуздо й безпiдставно, i чи коштуСФ з ним покiнчити? Людини гризе сумнiв, чи не буде однозначна вiдповiдь на це питання, прагнення протистояти даностi, зайво поспiшними; i питання перетворюСФться у вiчне питання про змiст буття. Людина почуваСФ й усвiдомить власну кiнцiвку - тому прагне до абсолютного й нескiнченному. Це i СФ його, людину, специфiчний спосiб буття: нескiнченне багатство можливостей розвитку, що виникаСФ iз прометеСФва пориву протистояти. Але: "Знання, те СФдине, що робить людини людиною й представляСФ йому всi можливостi його дiяльного майбутнього, виштовхнуло Адама з раю. Навiть старозавiтний бог злякався небезпечного повстання Адама: "Адам став як один з нас"... Споконвiчна провина виникаючоСЧ волi СФ разом з тим первiсна провина могутньоСЧ божественностi".
Вiльна самосвiдомiсть людини "вириваСФ" його iз природи, вiдокремлюСФ його вiд божества, i навiть протиставляСФ його iм. "Але воля, що вириваСФться, сама божественна". Прагнення до iстини, воля до iстини волаСФ до божества: у знаннi осягаСФться те, що робить дiйснiсть нестерпноСЧ, у прагненнi до iстини вiдчуваСФться звязок з божественним. Але сама вiльна воля - це границя мiж божественним i незначним, це "щiлина" буття. Для досягнення транiендентного необхiдний "стрибок" через цю "щiлину", коли заперечливе протистояння (у сумнiвi, у неприйняттi будь-якого результату пiзнавальних прагнень як остаточно достовiрного) перетворюСФться в прийняття, у довiрливу самовiддачу. "Тiльки божество, що дозволяСФ менi стати мною самим через мою волю, дозволяСФ менi перебороти протистояння за допомогою буття як самостi; але не за допомогою якогось чудесного акту, а тим, що я у своСФму безпосереднiм буттi звязую себе з РДдиним, з яким я iсторично безумовно залишаюся звязаним. Тiльки з ним я стаю самим собою, тим, що я йому себе вручаю. Самовiддача вiдбуваСФться у Свiтi; без посередництва Миру немаСФ шляхiв до транiендентного". Самовiддача (на противагу неприйняттю, що доводить до самогубства, протистоянню) - це готовнiсть жити, приймати життя, який би вона не була. Але життя ця залишаСФться наповненоСЧ сумнiвами, Бог завжди неоднозначний у своСЧх шифрах, а людина постiйно вiльна. "Божество не бажаСФ слiпоСЧ самовiддачi, воно хоче волi, що пручаСФться, i тiльки iз протистояння може виникнути справжня самовiддача". Тому довiра не знiмаСФ питання, а життя - завжди напруга. Зi своСФСЧ сторони, заперечення Бога - теж вираження, хоча й негативне, звяз?/p>
Copyright © 2008-2014 studsell.com рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение