Екзистенцiалiзм К. Ясперса: проблема транiендентного
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Вµтному субСФктивне. Воно вiдкриваСФться, зокрема, у мовi, якою "один" звертаСФться "до одному" (у цьому випадку нi "задушливого" загального), там, де просвiчуСФ самовизначення людини, його особистi пiдстави, причини й обставини дiСЧ. Будучи у звичайних умовах життя або схованими, або вiдсунутими на другий план (людина поводиться "як всi" i керуСФться "тверезим розрахунком" наслiдкiв власного поводження) - в особливих випадках, якi Ясперс називаСФ "прикордонними ситуацiями", цi якостi, воля людини, виходять на аванiену: людина раптово "стаСФ самим собою", вона творить власне життя. Те, що довiдаСФться при цьому людина про себе самому, нiкому iншому придатися не може - це "його власнiсть", i бiльше нiчия! Але - от границя, що вiддаляСФ ясперсовське трактування людини вiд гайдеггеровськоСЧ - тепер людина здатна побачити в предметах символи чогось iншого, вiдчути СЧх (i власнi) транiендентнi пiдстави. РЖ "необТСрунтоване", "занедбане" людське буття набуваСФ впевненостi, ТСрунт, змiст, укорiнення в Абсолютному. Мир, обСФктивнiсть i незалежнiсть якого вiдкинута в ходi само осмислення людини, переходить у що вживаСФться людиною, що вiдкрила власну незалежнiсть, пошук Бога. Саме Бог виступаСФ як РДдине, як цiлiснiсть у собi спочиваючого буття, i вiдкриваСФться вiн не пiзнанню, а екзистенцiальному страху. Метафiзика, постiйно переслiдувана питанням про те, що таке буття, зявляСФться як шлях до транiендентного, шлях нескiнченний, оскiльки нескiнченно мiнливий у вiльному самовизначеннi (i, вiдповiдно, у предметних втiленнях) вiльний людський субСФкт. Вiльне самовизначення людини залежно вiд транiендентного й "негативно" - у тому випадку, коли людина вiдкидаСФ iснування транiендентного, виступаСФ проти транiендентного, i в тiм, коли вiн хоче знайти свiй шлях у мир згiдно iз транiендентним; адже в кожному разi транiендентне залишаСФться болючим питанням. Буття волi - це дуже важливо! - не СФ саме транiендентне. Так сказати, у глибинi душi транiендентне абсолютно, i тому в ньому немаСФ нi волi, нi необхiдностi; тут немаСФ мiiя вибору й рiшенню. Вiльне буття не абсолютно, тобто звичайно: воно завжди маСФ за власними границями РЖнше, i будь-який його стан минущий. Однак, екзистенцiя не може осягнути себе як кiнцеве у вiдношеннi потенцiйно нескiнченного, нi як кiнцеве поряд з iншим кiнцевим: у кожному минущому станi воно зявляСФться як "стрибок" у самоочевиднiсть його звязку (як i звязку iнших екзистенцiй) з Абсолютним, РДдиним, Транiендентним. Це iнша свiдомiсть кiнцiвки, нiж емпiрична констатацiя факту, про яку мова йшла вище. РЖ осягаСФться ця кiнцiвка лише при звертаннi до себе самому як нескiнченноСЧ потенцiйностi вiльних актiв, а не до "застиглому", уже здiйсненому й "побаченому" у його предметнiй кiнцiвцi стану. Це не "спокiйне" i безнадiйна свiдомiсть власноСЧ кiнцiвки, а стан нескiнченноСЧ незадоволеностi власною неповнотою - що й виражаСФться в невигубних пошуках транiендентного. Транiендентне (точнiше, звичайно, спрямованiсть до транiендентного) опредмечуСФться за допомогою мови, в iдеСЧ про якiмсь "потойбiчному", "iншому" свiтi, свiтi метафiзичних обСФктiв (мiфи, метафiзика релiгiйного догматизму). Але, на вiдмiну вiд емпiричноСЧ предметностi, цей мир не "навязуСФ" нашiй свiдомостi й почуттям примусовим образом. У цьому планi дiйснiсть транiендентного iнша - вона осягаСФться як границя емпiричноСЧ дiйсностi, емпiричний предметностi. РЖ за допомогою цiСФСЧ границi транiендентне визначаСФться негативно. Ця дiйснiсть СФ те, про що питаСФ екзистенцiя (i що виявляСФ себе в самоСЧ екзистенцiСЧ). Але це "щось", повторюСФмо, не iснуСФ як "другий мир": "потойбiчний мир", по Ясперсу - iлюзiя. Адже предметне потойбiчне не було б абсолютним! Транiендентне не треба нi "матерiализувати", не вiдкидати - воно "живе" у предметах i мовi, у поняттях, усвiдомлених як "шифри РЖншого". Справдi, чи СФ "питання" iлюзiСФю або дiйснiстю його "змiсту"? Метафiзичний предмет - це завжди символ (алегорiя, метафора й т.п.); в "символiчному" мисленнi чисто обСФктивiстська установка повинна бути вiдкинута. Зрозумiти символ - це не значить рацiонально здiйснити його "переклад" у рацiональнi поняття: будь-яка спроба такого перекладу натрапляСФ на непроникну границю - границю предметностi як неминучого "якостi" рацiонального мислення. Вона одночасно СФ границею, за якоСЧ розщеплення миру на обСФктивне i субСФктивне робиться безглуздим. Все буття треба "читати" як шифровку транiендентного - з тим уточненням, що шифр тут - це не особливого роду "значки", якi, нехай нарочито складним способом, несуть iнформацiю про щось, "зовнiшньому" цим значкам: в "Книзi буття" безупинно звучить мова ДобродiСЧ, де немаСФ розрiзнення "форми" i "змiсту", де "слово" i СФ "справу", а "справа" СФ i "слово". Це цiльне саме по собi й саме в собi маСФ змiст. Але якщо його не вiдчути, то не тiльки "слова", але й справи стануть як безглуздi, необТСрунтованi, розрiзненi, випадковi. Бог не зловмисний - вiн не приховуСФ змiстiв "за" спецiально придуманими секретами шифрувальника. Але в безпосереднiй даностi, в "безпосереднiй близькостi" транiендентного й складаСФться сама хитра "виверт", а в простотi - джерело обманливостi; можна слухати музику, а почути тiльки шум... Але хiба музика - це щось "за" шумом, щось "сховане" за допомогою шуму, про що тiльки "натякають" звуки
Copyright © 2008-2014 studsell.com рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение