Еволюція давньоруської общини
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
звитку капіталізму община піддавалася розкладанню, у результаті чого вона й не могла протистояти експансії феодалів. Але на Русі багаті землевласники зіштовхувалися із солідарною позицією община. Тому в нас до XIV ст. практично не було поширено панщинне господарство. Селян не змушували трудитися у вотчинах феодалів, обмежуючись більше прийнятної для них продуктовою рентою.
Становленню такого, "полегшеного" феодалізму сприяла князівська влада. У Європі феодали переважно скуповували общинні землі, одержуючи більшу свободу у відношенні до самих общинників. На Русі ж землі головним чином роздавалися дружинникам, за службу на князя. У результаті власники знову придбаних земель ставали більше залежними від волі князя. А він волів не дуже потурати апетитам своїх васалів, усвідомлюючи погрозу того, що вони можуть зосередитися на наживанні на шкоду державній службі. Князі київської Русі не терпіли феодальної сваволі. Створений ними звід юридичних норм "Руська правда" строго регламентує відносини між общиною й боярським господарством. Це, звичайно ж, було на руку, у першу чергу, слабким, а не сильним. Тому ще в ті древні часи простий народ звик бачити в государях захисників перед лицем знаті, точніше тих її представників, які зловживали своїми привілеями.
При цьому не слід закривати очі на те, що деякі категорії селян не мали особисту свободу. Мова йде про смердів і холопів. Перші були невільними або напіввільними князівськими данниками. Вони сиділи на землі й несли повинності на користь князя. Смерди протиставлялися вільним общинникам "людям". За вбивство вільного общинника покладалося 40 гривень штрафу, тоді як той, хто убив смерда карався 5 гривнями. Ще менше прав мали холопи, нічим не відрізнялися від рабів. Холоп, що вдарить вільного, міг бути безоплатно ним убитий навіть у тому випадку, якщо хазяїн холопа сплатить компенсацію. Але й смерди, і холопи, перебували поза общиною, що була обєднанням вільних людей навіть у тому випадку, коли її землі переходили до феодала.
Сільські общини підкорялися общинам міським. Але й серед останніх також існувала своя ієрархія. Общини великих міст підкоряли собі більш дрібні міста або пригороди. Навколо них поєднувалися великі території, іменовані "волостями". Характерний звязок цього слова зі словом "влада". Саме волость гігантська община і була верховною владою, яка здійснювалася за допомогою народних вічових зборів. А в період своєї єдності (IX-XI ст.) східнословянські землі управлялися великою волостю "Руською землею", що включала в себе Київ, Чернігів і Перяславль. Переважав тут Київ. Тому словосполучення "Руська земля" мало тоді подвійне значення це було імя окремої волості й, одночасно, всіх східних словян. Історики звертають увагу на те, що в літописах більша частина всіх важливих рішень (у тому числі, і кадрових) здійснювалися "киянами " (киянами) , "полочанами" і жителями інших земель. Віче призначали й зміщали князів, представників адміністрації (десяцьких, соцьких, тисяцьких), розпоряджалися фінансовими ресурсами, вирішували питання війни й миру. Проте, їх не можна вважати аналогами сучасних парламентів. На віче висловлювалися різні точки зору, але рішення приймалися консенсусом. Поряд з масою делегатів від різних общин на вічових зборах важлива роль належала аристократам з Боярської думи, а також духівництву.
По суті справи в Древній Русі влада ще не відокремилася від суспільства. Тому влада здійснювала сама общинна організація, тобто община. Князівська влада в зазначений період була, користуючись сучасним визначенням, виконавчою владою. Вона постійно підсилювалася, що відбивало ускладнення соціальної структури суспільства. А це ускладнення викликало необхідність у якомусь єдиновладному арбітрі, що зміг би здійснювати баланс сил й інтересів.
Список використаної літератури
- Аркас М. Історія України-Русі. К.: "Маяк", 1994 р.
- Баран В.Д. Давні словяни. Україна крізь віки. Т.З. К., 1998. С.33;
- Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження словян. К., 1991.
- Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Видання 3-тє, виправлене, доповнене. К.: Академвидав, 2005. 688.
- Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанку історії // Україна крізь віки. Т.1. К., 1998.
- Верстюк В. Ф., Дзюба О. М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. К., 1995.
- Винокур О., Трубчанінов О. Давня і середньовічна історія України. К., 1996.
- Горленко В. Ф., Бойко І. Д., Кунацький О. С. Народна землеробська техніка українців. К., 1971;
- Греков Б. Київська Русь. К., 1953.
- Грушевський М. Історія України-Руси. Київ, 1993. Т.3. С.192.
- Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. 2-е изд. К.: Лыбидь, 1991.
- Давня історія України. У 3-х т. К., 1997.
- Драчук В. Дорогами тисячоліть. - К., 1978.
- Енциклопедія українознавства: т.1-10. Львів. 1993-2000.
- Ефименко А. История украинского народа. К., 1990.
- Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. К., 1994.
- ЗалізнякЛ. Первісна історія України. К., 1999.
- Залізняк Л. Походження українського народу. К., 1996.
- Залізняк Л. Проблема походження індоєвропейців // Дивослово. - 2000. - №5. - С.23-37.
- Історія України (керівн. автор, ко-лект. Ю.Зайцев). Львів, 1996. С.334.
- Історія України : Навчальний посібник / Білоцерківський В. Я. - К.: Центр учбової літератури, 2007.
- Історія України. Навчальний посібник для студентів історичних спе?/p>