Дуалiзм "конфуцiанство тАУ даосизмВ» у китайському культурному свiтоглядi.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
дили вiсiм просторiв свiтобудови i т.п. Ця схема записана в найдавнiшому китайському канонi РЖ цзiн (Книга Перемен), який мiстить спiльний для всiСФСЧ китайськоСЧ традицiСЧ збiрник графiчних символiв свiтового процесу Дао. Свiт, за уявленнями даосiв, СФ перетворене РДдине, плiд метаморфози Дао. В даоськiй традицiСЧ у зв`язку з цим говорилося i про перевтiлення першолюдини, якою вважався напiвлегендарний основоположник даосизму Лао Цзи. Свiт для даосiв тАУ це перетворене тiло (хуа шень) Лао Цзи. А це означаСФ, що мiж серцем людини i тiлом передвiчного Дао iснуСФ глибинний внутрiшнiй зв`язок. Людина i свiт в даосизмi нерозривнi та взаСФмозамiннi. Тема перевтiлення, творчих метаморфоз буття тАУ центральна тема даоськоСЧ думки. Для даосiв нi форми, нi безформене не СФ реальними. Або, як розповiдаСФться в даоських книжках, порожнеча не може здолати десять тисяч речей. Справжня реальнiсть для даосiв тАУ це саме перевтiлення. Даоси мiркують в категорiях не сутностей або iдей, а вiдношень, функцiй, впливiв. Для них в свiтi нiчого нема, але самi зв`язки мiж речами, без сумнiвiв, СФ реальними. РЖстини, можливо, взагалi немаСФ. Але метафора iстини, численнi вiдблиски реальностi точно iснують. Отже, даоська картина свiту тАУ це нескiнченно складний, насправдi хаотичний узор явищ, де немаСФ нi одного привiлейованого образу, однiСФСЧ СФдино вiрноСЧ iдеСЧ. Як писав Чжуан Цзи: Вся безлiч речей тАУ немов розкинутi тенета, i нiде не знайти початку. Для традицiйноСЧ китайськоСЧ фiлософiСЧ була нехарактерною вiра в безсмертя конкретно душi. Реальною визнавалась тiльки СФдина психофiзична цiлiснiсть живоСЧ iстоти. Сам дух розумiвся досить натуралiстично: як витончена матерiально-енергетична субстанцiя (ци). Пiсля смертi тiла це ци розсiювалось в природi. До того ж даозизм успадкував вiд шаманiзму вчення про численнiсть душ тАУ тварин (по) i мислячих (хунь). Тiло виступало СФдиною ниткою, яка зв`язувала СЧх воСФдино. Смерть тiла призводила до роз`СФднання i гибелi душ. Тому вже в давнiй давнинi велике значення надавалося засобам продовження фiзичного життя, довголiття (шоу) стало однiСФю з найважливiших цiнностей китайськоСЧ культури. Проте даосизм не задовольнився iдеалом простого фiзичного, хай навiть i нескiнченного продовження життя. РЖстинний даоський безсмертний (сянь) в процесi руху по шляху безсмертя радикально трансформував, перетворював своСФ тiло, яке згiдно з даоським вченням набувало надприродноСЧ сили i здiбностi: вмiння лiтати в повiтрi, ставати невидимим, одночасно знаходитися в декiлькох мiiях i навiть стискати час. Але основна трансформацiя в процесi занять даоською медитацiСФю тАУ духовна: безсмертний в повнiй мiрi вiдчував i переживав даоську картину свiту, реалiзуючи iдеал СФдностi iз всiм сущим та з Дао як таСФмничою першоосновою свiту. Шлях до безсмертя за даоським ученням передбачав заняття складними методами особливого психофiзичного тренування, яке нагадувало iндiйську йогу. Вона передбачала два аспекта: вдосконалення духу та вдосконалення тiла. Перший полягав у заняттях медитацiСФю, спогляданням Дао i СФдностi свiту, СФднанням з Дао. Використовувались також i рiзноманiтнi складнi вiзуалiзацiСЧ божеств, якi символiзували собою особливi стани свiдомостi та типи життСФвоСЧ енергiСЧ. Даосизм iнодi називають нацiональною релiгiСФю Китая, але це визначення не зовсiм вiрно. По-перше, даосизм розповсюдився i серед деяких iнших народiв, якi живуть по сусiдству iз китайцями. По-друге, даоси не тiльки не проповiдували свою релiгiю в суспiльствi, а й, навпаки, старанно приховували своСЧ таСФмницi вiд непосвячених i навiть не дозволяли бути присутнiм на найважливiших молебнах. До того ж даосизм завжди був роздiлений на безлiч самостiйних сект, де мистецтво Дао передавалось вiд вчителя до учня в таСФмницi вiд стороннiх. Тим не менш даосизм без перебiльшення можна назвати iстинним фокусом китайськоСЧ культури, адже вiн забезпечував наступнiсть мiж елiтарною мудрiстю Дао та вiруваннями прстого люди, принципами внутрiшнього вдосконалення i всiм життСФвим укладом китайцiв. Для даосiв СЧх релiгiя була лише чимось схожим на корисну iлюзiю, адже зразки богiв, як i весь видимий свiт, уявляли собою, за СЧх поняттями, тiльки вiдблиски сокровенного Дао. Говорячи про китайську культуру, ми звикли розглядати СЧСЧ як дещо СФдине i цiльне. Проте, це зовсiм невiрно стосовно китайськоСЧ давнини. Подiбно до того, як сам Китай (тодi царство Чжоу) був подiлений, починаючи з середини 1го тисячолiття до н.е. на безлiч окремих царств, якi ворогували мiж собою, також i культура його являла собою картину значного рiзноманiття; iснувало декулька типiв культур, якi тiльки пiзнiше були сплавленi у великому загальнокитайському синтезi. Найбiльше вiдрiзнялись одна вiд одноСЧ культури пiвночi та пiвдня Китая. Якщо для пiвночi, яка дала початок конфуцiанству, характерна увага до етичноСЧ проблематики та ритуалу, розумове прагення до рацiонального переосмислення архаСЧчних основ цивiлiзацiСЧ, то на пiвднi переважала стихiя мiфопоетичного мислення, процвiтала екстатичнiсть шаманських культiв. РЖ даосизм, який дозрiв, мабуть, на лонi пiвденноСЧ традицiСЧ, тим не менш поСФднав у собi екзальтовану архаСЧку пiвдня та рацiональнiсть пiвночi. Перша дала йому змiст, iнша надiлила формою, надав створений нею фiлософський спосiб освоювання дiйсностi для вираження неясних i неусвiдомлюваних творчих потенцiй. Без пiвденноСЧ традицiСЧ даосизм не став би даосизмом, без пiвнiчноСЧ тАУ не змiг би сказати пр