Дуалiзм "конфуцiанство тАУ даосизмВ» у китайському культурному свiтоглядi.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?о вiн тАУ Чжоу. Але раптом прокинувся i здивувався, що (вiн) тАУ Чжоу i не мiг зрозумiти: чи то Чжоу наснилося (що вiн) тАУ бабочка, чи то метелику тАУ (що вiн) Чжоу. Це називаСФться перетворенням речей, тодi як мiж мною (Чжоу) i метеликом безсумнiвно СФ рiзниця. Чжуанцзи тАУ фiлософ-поет, який покладався на метафору, уособлення природи, iнтуiцiю. Для його розумiння потрiбний вiдповiдний интуiтивний пiдхiд. Безумнi промови Чжуанцзи як вираження парадоксальностi його мислення, яке вивертаСФ навиворiт сутнiсть iстини тАУ такий погляд на Чжуанцзи В.В. Малявiна, автора дуже оригiнального i цiкавого дослiдження про Чжуанцзи. Чи може захiдноСФвропейська настанова на рацiоналiзм допомогти зрозумiти китайського мислителя? Нi, вважаСФ В.В. Малявiн. Пiзднi даоси спиралися не тiльки на натурфiлософiю i дiалектику Лаоцзи, але й на мiстицизм та релятивiзм Чжуанцзи. РЖ цi тенденцiСЧ сприяли перетворенню даоськоСЧ фiлософiСЧ в релiгiю. Так що ж таке даосизм? Це питання здавно привертаСФ увагу дослiдникiв Китая, але дати на нього коротку та ясну вiдповiдь виявилося дуже важко. Бо даосизм - поняття дуже багатовимiрне i багатозначне. Саме слово дао зовсiм не СФ ексклюзивним надбанням даосизму. Воно належить усiй китайськiй думцi, i кожен фiлософ давнього КитаСФ бачив в ньому позначення iстини або, точнiше, найглибшоСЧ правди та праведного шляху життя. Всi китайськi мудрецi тАУ прихильники Дао. РЖ хоча це поняття дало назву даосизму (дао цзяо), нiчого власне даоського в ньому немаСФ. Це одна з найважливiших категорiй всiСФСЧ китайськоСЧ культури. Специфiчним СФ лише СЧСЧ осмислення даосизмом. Якщо в конфуцiанствi Дао тАУ шлях морального вдосконалення i правлiння на основi етичних норм, то в даосизмi Дао космологiзуСФться, набуваючи значення вищого першопринципу, свiтовоСЧ субстанцiСЧ, джерела всього сущого. Даос живе тим, що СФ живим завжди тАУ капiталом духу. Даосизм СФ перш за все виправдання традицiСЧ. Правда Дао тАУ це те, що даСФться нам перше, нiж ми пiзнаСФмо самi себе, i вона СФ тим, що перейде вiд нас до наступних поколiнь пiсля того, як ми пiдемо. Що ж це? Класики даоськоСЧ традицiСЧ дають по формi туманну, але по сутi дуже точну вiдповiдь: все те, що iснуСФ саме по собi (цзи жань), що не народжено людськими мiркуваннями та занепокоСФнням, що не несе на собi вiдбитку натуги, напрягу, насильства. Мудрiсть прихильника Дао тАУ це не знання i не мистецтво, а деяке вмiння не затемнювати марними дiями величний спокiй буття. Даосизм, таким чином, втiлюСФ всю серцевину схiдноСЧ думки, яка завжди вимагала вiд людини знайти повноту свого буття через самоусунення, проявити глибину небажання, яка ховаСФ у собi найдуховнiше бажання. Тому даосизм не СФ фiлософiСФю в класичному розумiннi цього слова, бо вiн не цiкавиться визначеннями понять, логiчними доказами i iншими процедурами чистого умогляду. Не СФ вiн i релiгiСФю транiедентного Бога, який вимагаСФ вiд своСЧх шанувальникiв вiри та слухняностi. Його не можна, нарештi, звести i до мистецтва, майстерностi, практики у власному значеннi слова, бо мудрiсть Дао не затверджуСФ необхiдностi щось робити. Скорiш, даосизм тАУ це шлях цiльного iснування, в якому умогляд i дiя, дух и матерiя, свiдомiсть i життя виявляються зiбраними у вiльнiй, безмежнiй, хаотичнiй СФдностi (i сюй). Така СФднiсть, як i бiльшiсть основних понять даосизму, наскрiзь парадоксальна, i тому даоськi вчителi замовкають, коли в них просять це пояснити. Як сказано в Дао-де-цзiн, головному канонi даосизму: Той, хто знаСФ тАУ не говорить, той хто говорить тАУ не знаСФ. РЖ в iншому мiii Коли нечестива людина чуСФ про Дао, вона смiСФться. Якщо б вона не смiялась, це не було б Дао. Даоськi мудрецi нiчого не доводять i не проповiдують. Вони навiть не вчать якомусь певному способу життя. РЗх мета тАУ дати правильну життСФву орiСФнтацiю, вказати шлях до осередку життСФвого досвiду тАУ вiчно вiдсутнiй та всюдисущого. Не будучи в суворому сенсi, як вже говорилось, нi фiлософiСФю, нi релiгiСФю, даосизм поСФднуСФ в собi риси i того й iношого. За вченням даосiв, воiстину iснуСФ лише величне Дао тАУ передвiчного, безкiнечного, немисливого, що не маСФ образу, смаку або аромату, що нiким не створене, воно саме собi стовбур, саме собi корiнь, що охоплюСФ i мiстить в собi все суще. Даоси називають його вищим Вчителем, небесним предком, матiр`ю свiту або творцем речей, але всi вони не чекають вiд нього конкретноСЧ зацiкавленостi в СЧх особистiй долi або долi Всесвiту, бо у свiтi все вiдбуваСФться саме по собi, кожна мить часу i кожна частинка буття абсолютно самодостатнi. Це означаСФ, що саме Дао не СФ, по сутi, принципом свiтобудови. Дао, як стверджуСФться в даоськiй лiтературi, не може володiти навiть собою, воно маСФ, не володiючи. Дао миттСФво i безперестану змiнюСФться, втрачаСФ себе в свiтi кiнечного i тимчасового. Але воiстину, немаСФ нiчого постiйнишого за непостiйнiсть - в своСФму самоперетвореннi Дао буде вiчним. Звiдси i те важливе мiiе, яке займаСФ в даосизмi вчення про космогенез тАУ створення усього сущого. Даоси вчать, що свiт виник з первозданого Хаосу, який вони також називають Единим диханням (i ци), Одвiчним диханням (юань ци) або Великою пустотою (тай сюй). Створення свiту СФ результатом спонтанного подiлу первинного Хаосу. Спочатку Хаос, або Едине дихання, розподiлився на два полярних начала тАУ чоловiче - свiтле, активне Ян i жiноче - темне, пасивне РЖнь; з двох начал видiлился чотири образи, якi вiдповiдали чотирьом сторонам свiту; чотири образи поро