Доля украСЧнських кобзарiв-бандуристiв на Кубанi
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Доля украСЧнських кобзарiв-бандуристiв на Кубанi
На Кубань, iсторичну територiю колишнього Тмутараканського князiвства, розселився цвiт украСЧнського народу запорозьке козацтво. Козацька Республiка акумулювала i викристалiзувала незалежний дух украСЧнськоСЧ нацiСЧ, який поширився по всiй УкраСЧнi.
Характеризуючи музичнiсть козацтва, осавул РЖ.РЖ. Кiяшко констатуСФ, що вони грали на кобзах, скрипках, ваганах, лiрах (релях), басах, цимбалах, козах, свистiли на сопiлках, i тут таки iншi просто спiвали. Але особливо любили церковнi спiви, якi давали СЧм справжню, нi з чим незрiвнянну насолодутАж Цю ж любов до музики i спiвiв вони перенесли з собою i на Кубань, куди переселились утАж 1792 роцi [1].
Але, як скаржиться вiдомий кобзар Конон Безщасний, царськi сатрапи ретельно охороняли козацтво вiд кобзарськоСЧ крамоли [2]. Заборони та утиски не пройшли марно: кобзарство на Кубанi занепадаСФ. Це зауважують i дослiдники. Зокрема, С.Ф.Фарфоровський у працi Кобзари на Кубани зазначаСФ, що з кожним роком зменшуСФться число кобзарiв на Кубанi i не звучать уже СЧх журливо-прекраснi мотиви пiсень про життя i подвиги козакiв [3].
Найменше дослiджено iсторiю кубанського кобзарства кiнця XVIII i всього XIX столiть. Але й наявнi данi доводять стiйку i безперервну кобзарську традицiю, СЧСЧ ж пiдтверджують i такi автори як один iз перших iсторикiв Кубанi генерал-майор РЖван Попко [4], Г.Ф. Квiтка-Основяненко [5], Юрiй Миролюбов [6] та iн. Вiдомою СФ одна з кубанських кобзарських династiй, що вийшла з Запорозьких Сiчей i дотривала до новiтнiх часiв. Це знаменитi Кравченки: Степан (XVIII ст. Запорiзька Нова Сiч поч. XIX ст., хутiр Новомихайлiвський, Кубань), Михайло (кiн. XVIII ст., хутiр Михайлiвський, Запорiжжя РЖ пол. XIX ст., хутiр Новомихайлiвський, Кубань), Тарас (XIX ст., хутiр Новомихайлiвський поч. XX ст., Кубань), Василь (XIX ст., хутiр Новомихайлiвський ?), Кость (1888, РДйськ 1944, м. Уфа) [7].
Кобзарське вiдродження на Кубанi розпочалося на початку XX столiття i згодом набуло масового характеру. Це пiдтверджують i публiцисти тогочасники. Так, К.Кравченко в статтi Найближчi завдання й заходи в царинi украСЧнськоСЧ освiти в Кубансько-Чорноморському краСЧ, написанiй в квiтнi 1920р., зазначаСФ, що тАжна Кубанi зараз наявнi до 10 кобзарiв, якi мають вельми широкий репертуар i достатнiй музикальний досвiд [8], Кузьма КатаСФнко (ЖиттСФпис, 1979р.), Антон Чорний у статтi РЖсторiя бандури на Кубанi [9]. С.Баклаженко, зокрема, зазначаСФ, що серед iнших видiв музичного мистецтва на Пiвнiчному Кавказi, як нiде на УкраСЧнi, дуже поширена i маСФ велике виховне значення гра на старому народному iнструментi бандурi. Кобзарське мистецтво починаСФ вiдновлюватися тут з 1905 року, але розвитку воно набуваСФ з приходом радянськоСЧ влади на Кубань [10]. Василь РДмець пише, що на Кубанi ще до революцiСЧ 1917 року були козаки-бандурникитАж СЧх кiлькiсть так хутко зростала, що за царя мала бандурникiв майже кожна паланка (станиця О.Н.) [11].
Це вiдродження стало можливим завдяки трьом факторам: живучостi кобзарськоСЧ традицiСЧ, гастролям на Кубанi прославлених кобзарiв з ВеликоСЧ УкраСЧни, органiзацiйно-просвiтницькiй дiяльностi бандурного батька Миколи Олексiйовича Богуславського. Серед найвiдомiших гастролерiв слiд назвати РЖвана Кравченка-Крюковського (18201885), Михайла Кравченка (18581917), Григорiя Кожушка (18801928), РЖвана Запорожченка (18721932), Гната Хоткевича (18871938). Пiд СЧхнiм безпосереднiм або ж опосередкованим впливом артисти Кубанського симфонiчного оркестру Конон Безщасний (18841967), Зот Сава та Федiр Дiброви, Конон Йорж (18981963), Степан Жарко (18771943), РЖван Шеремет стали визначними бандуристами, вписавши багато яскравих сторiнок в iсторiю кобзарства. К.Безщасний протягом тридцяти двох рокiв, не випускаючи з рук бандуру, концертував по Кубанi, Великiй УкраСЧнi, Казахстану й Сибiру, створив й керував кобзарською студiСФю в украСЧнському технiкумi в станицi Полтавськiй. З. Дiброва, як справжнiй кобзар-просвiтник, увесь свiй великий талант вiддав визволенню рiдноСЧ Кубанi; Ф. Дiброва брав участь у створеннi першоСЧ державноСЧ капели бандуристiв у КиСФвi. С.Жарко заснував чоловiчу капелу бандуристiв у станицi Канiвськiй. К.Йорж гастролював по Казахстану, Кубанi, РосiСЧ.
Микола Олексiйович Богуславський органiзував при Катеринодарськiй Просвiтi двi Кубанськi кобзарськi школи (1913, 1916 рр.), в яких навчалося близько сорока учнiв. Першу школу вiв бандурист-вiртуоз Василь РДмець (18901982), другу Олексiй Обабко (18831971), який опинився в ролi вчителя, й передавав молодi власний досвiд за системою РДмця [12]. Школи забезпечувалися переважно дiатонiчними бандурами визначного киСЧвського майстра Антонiя Паплинського (нар. близько 1870р.). На другiй КиСЧвськiй кустарнiй виставцi 1913 року цей майстер був нагороджений срiбною медаллю.
Школи стимулювали масове розповсюдження кобзарського мистецтва на Кубанi. Вони пiдготували когорту визначних кобзарiв-бандуристiв: Адамовича-Глiбова, Докiю Дарнопих, РЖ.Т.Семенишина, Настю i Свирида Сотниченко, В.Ф.Тищенка, А.П.Чорного та багато iн. Бандура стала настiльки улюбленим iнструментом, що дехто з бандуристiв, як-от Петро Бугай, РЖван Кулiш, Федiр Дiброва, Михайло Телiга, Зенон Конограй та ймовiрно й iншi, навiть iдучи на вiйну, не розлучалися з нею.
На Кубанi зявилися й своСЧ талановитi майстри бандур: Микола Вереса (18841937) зi ст. СаратiвськоСЧ, Григорiй Гусар та Прокiп Смолка (18871947) зi ст. КанiвськоСЧ, Павло Кiкоть з м. Геленджика, Дмитро Крикун з Краснодара, Кузьма Нiмченко (189919