Доля украСЧнських кобзарiв-бандуристiв на Кубанi
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?и, так i всього колишнього Союзу) на Далекому Сходi, Кавказi, Середнiй АзiСЧ, по Росiйськiй ФедерацiСЧ тощо. В Москвi В.Шевченко разом з М.Пятницьким органiзовував хор селян (згодом хор iм. Пятницького). В ньому вiн виступав як бандурист i лiрник. 1912 року засновував при украСЧнському гуртку Кобзар ансамбль бандуристiв у складi 12-ти осiб, з яким успiшно виступав (до початку першоСЧ свiтовоСЧ вiйни) [22].
Високу оцiнку виконавськiй майстерностi К.Безщасного дали академiк Дмитро Яворницький та А. Мiкоян [23]. На турецькому фронтi А.Чорного першим було переведено в ранг сотника, а пiзнiше навiть призначено командуючим дивiзiСЧ за те, що хорунжий Чорний чудово граСФ на бандурi [24]. Згодом, на емiграцiСЧ в Аргентинi, вiн зачаровував слухачiв не лише в провiнцiСЧ, а й у столицi Буенос-Айресi. З. Дiброва настiльки пiднiсся в своСФму мистецтвi, що навiть генерал А.РЖ. Денiкiн не чiпав його i навiть запрошував виступати перед iноземними дипломатами та послами [25].
Кубанська кобзарська школа була широко представлена й за межами Кубанi в таких краСЧнах як Австрiя, Аргентина, Грецiя, РЖран, Нiмеччина, Польща, Середньоазiатськi республiки, Угорщина, Чехословаччина, Югославiя, не кажучи вже про СССР загалом.
Розвиток кобзарського мистецтва на Кубанi, попри його досягнення, все ж носив переважно аматорський характер. Державнi структури були до нього якщо не ворожi, то байдужi. Бандура не була допущена в державнi музичнi заклади, навiть в Краснодарську робiтничу консерваторiю (1927р.). Не було запроваджено фабричний випуск бандур. Жодний музичний твiр, написаний чи оброблений кобзарями, жодний методико-теоретичний посiбник не був надрукований, а якщо й побачили свiт три частини з пяти Школи гри для бандури Василя Шевченка, то не на Кубанi, а в Москвi. Новi конструкцiСЧ бандур розроблялися не в експериментальних майстернях музичних фабрик, а майстрами-кустарями, концертнi костюми шили самi музиканти. Такий стан речей, на жаль, маСФ мiiе й досi.
Бандуристи Кубанi брали участь в подiях НацiональноСЧ революцiСЧ 19171920 рокiв. Донька Петра Макаренка, члена КубанськоСЧ Ради, писала, що Петро Леонтiйович, закликаючи козакiв для захисту рiдного краю, посилав по станицях i бандуристiв, якi прославляли Запорiжжя i своСЧх предкiв запорозьких козакiв [26]. Брати Конон, Никiн Безщаснi та РЖван Шеремет у складi трiо бандуристiв [27], Антiн Чорний як бандурист-солiст виступали для КубанськоСЧ АрмiСЧ [28], Федiр Дiброва та Михайло Телiга в армiСЧ гетьмана Павла Скоропадського [29], а потiм УкраСЧнськоСЧ НародноСЧ Республiки [30].
Кобзарiв-бандуристiв переслiдували украСЧнофоби. Бiлi й червонi немов би змагались у СЧх винищеннi. Але якщо терор перших був короткочасним, то терор других розтягнувся на довгi десятилiття: масовi розстрiли, голодомори, депортацiСЧ цiлих станиць, репресiСЧ 30х рокiв мало кого з виразникiв нацiональноСЧ iдеСЧ та нацiонального духу залишили в живих. Сучасник тих подiй В. РДмець зазначаСФ: Та червонi москвини, далебi, перевершили бiлих. Либонь не буде помилкою повiсти, що тi з козакiв-бандурникiв, що не мали можливостей вихопитися з-пiд московського панування, якщо не були помордованi, то вигинули на пiвночi Московщини, де загинув i останнiй Кошовий Вiйська Запорозького Петро Кальнишевський [31].
За наказом А.РЖ. Денiкiна в перший день окупацiСЧ Катеринодару (1 березня 1918 року за ст. стилем) було розстрiляно бандуриста-пiдлiтка Мiняйленка (19041918) зi ст. ПашкiвськоСЧ, Свирида Сотниченка (18801919) [32]. Представники контррозвiдки ДобровольчоСЧ армiСЧ в одному з готелiв Ростова-на-Дону смертельно поранили Миколу Рябовола (18831919) голову КубанськоСЧ Ради й кобзаря [33]. РЖ це лише епiзоди переслiдувань.
Прийнято вважати, що смертельного удару кубанському кобзарству завдала бiльшовицька репресивно-тоталiтарна система. Вона його просто розгромила. Вiд перiоду бурхливого його вiдродження у першi десятилiття XX сторiччя до початку другоСЧ свiтовоСЧ вiйни з бандуристiв залишилися в живих одиницi. Решта або була розстрiляна, або загинула в концентрацiйних таборах.
14 грудня 1932р. вийшла постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про хлiбозаготiвлю в УкраСЧнi, Пiвнiчному Кавказi та Захiднiй областi. Згiдно з цiСФю постановою по всьому Пiвнiчному Кавказу на росiйську мову переводилось дiловодство радянських i кооперативних органiв, всi украСЧнськi газети i журнали (близько 20), листiвки, брошури, стiнгазети, багатотиражки та iнша лiтературна продукцiя. Було розпущено (точнiше розiгнано) украСЧнську секцiю письменницькоСЧ органiзацiСЧ. Наказано було провести деукраСЧнiзацiю кубанськоСЧ лiтератури в триденний термiн. Були закритi 746 украСЧнських шкiл, якi дiяли на Пiвнiчному Кавказi [34] (з них 240 на Кубанi), украСЧнське вiддiлення Робфаку iм. РЖллiча, украСЧнськi педагогiчнi технiкуми, Пiвнiчно-Кавказький педiнститут iм. М.Скрипника (в м. Краснодарi). Було зфабриковано справу Спiлки Кубанi з УкраСЧною. Були розпочатi горезвiснi чистки, пiсля яких украСЧнськоСЧ iнтелiгенцiСЧ у краСЧ майже не лишилося.
В одному з пунктiв постанови зазначалося: тАжвиселити в найкоротший термiн до пiвнiчних районiв СРСР зi станицi ПолтавськоСЧ (Пiвнiчний Кавказ), як найбiльш контрреволюцiйноСЧ, всих жителiв (Додамо, що замiсть мешканцiв однiСФСЧ тодi було виселено люд з пiвтора десятка станиць). Станиця Полтавська на Кубанi була другим украСЧнським культурним центром пiсля Краснодару. В нiй видавалась украСЧнська газета, дiяв лiтературний гурток, працював Всеросiйський украСЧнський педагогi