Доля украСЧнських кобзарiв-бандуристiв на Кубанi
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
чний технiкум [35]. При ньому дiяла численна активна кобзарська студiя, органiзована i очолювана Кононом Безщасним (до 1931р.). Студiю забезпечували бандурами станичнi майстри. Студiйцi багато й плiдно концертували, переважно пiд час лiтнiх i зимових канiкул, виСЧжджаючи на гастролi по краю. Станиця дала й вiдомих бандуристiв-солiстiв Конона та Никона Безщасних, Костю Лiнського (19021942) та iн. Подiбне кобзарське життя вирувало й в iнших пiзнiше обезлюднених станицях. Полтавську перейменували на Красноармiйську й заселили солдатами-неукраСЧнцями; Уманську в Ленiнградську.
АкцiСЧ терору i репресiй проводились пiд час жахливого голодомору, про який один з тогочасникiв зауважував, що лише в станицi Канiвськiй з 18 тисяч жителiв померло лютою смертю понад 10 тисяч [36].
З украСЧнськими книгами державних бiблiотек поступили генiально просто всi вони були спаленi в 1933-ому. Та палали по всьому Пiвнiчному Кавказi не лише книжки з украСЧнських державних бiблiотек, а й книжки з бiблiотек приватних. Наприклад, пiсля арешту i розстрiлу Григорiя Митрофановича Концевича (18631937) всю його музичну i наукову лiтературу в кiлькостi 12.846 примiрникiв 10 вересня 1939 року було знищено [37].
Подiбна доля спiткала й бандури репресованих чи розстрiляних бандуристiв. Гетьманську бандуру М.Вереси конфiскували пiд час арешту майстра (1937). Радянський активiст Трофим Семенний (18981989) беручи, очевидно, участь в арештах, забрав двi бандури в майстрiв станицi Канiвськiй i закинув на горище власноСЧ хати. Вже пiсля його смертi племiнник Семенного Василь, який, за словами В.Назаренка, з тюрми не вилазив за крадiжки (яке корiння таке й насiння), одну порубав та спалив у грубi; другу сусiдi ВасиляВ.РЖ. Крикливому вдалося вихопити з-пiд сокири й урятувати. Тепер ця бандура прикрашаСФ одну з експозицiй районного iсторико-краСФзнавчого музею станицi КанiвськоСЧ.
По Кубанi i всьому Пiвнiчному Кавказу прокотилася хвиля антиукраСЧнського терору. Пiд час паспортизацiСЧ населення в 1930х рр. Усiх кубанських украСЧнцiв козацького роду (i не тiльки) було записано росiянами без отримання СЧхньоСЧ згоди. Це була, за визначенням РЖ. Попки, чи не остання сатанинська безкровна акцiя, яка поставила крапку наднацiональним питанням КавказькоСЧ УкраСЧни [38].
Нам вiдомi iмена лише деяких кубанських кобзарiв-бандуристiв, замордованих московським бiльшовизмом. Та, на жаль, сотнi й тисячi iмен до нас не дiйшли. Першим, як прийнято вважати, розстрiляли Кирила Крохмаля (18851918) [39]. Федора Дiброву, як учасника першоСЧ державноСЧ капели бандуристiв та нацiонального симфонiчного оркестру доби Гетьманату, забивають на початку 1919 року [40]. Миколу Вереса та Петра Гузiя (19031937) у Краснодарi в 1937р. [41]. Костю Лiнського (19021942) пiд час вiдступу ЧервоноСЧ АрмiСЧ [42]. Никiн Безщасний помер на Бiломорбалтiйськiй каторзi вiд виснаження [43]. Конона Безщасного заарештовували вперше 1931 року. Засудили на пять рокiв далеких таборiв [44]. 1932 року його родину депортували разом з iншими жителями станицi до Сибiру. Пiд час вiйни Конона Петровича евакуювали до Казахстану. Все витримав. Помер на рiднiй Кубанi. Зот Дiброва попрощався з життям на вигнаннi в Казахстанi [45], Тарас Строкун бандурист i бандурний майстер-вiдбув десятилiтнiй термiн увязнення i помер в Краснодарi. Докiя Дарнопих та Маркура Кочубея безслiдно поглинули енкаведистськi нетрi. Старого i немiчного М.Богуславського закатували в Краснодарськiй тюрмi близько 1933 року [46].
Для чоловiчоСЧ капели станицi КанiвськоСЧ 19321933 роки стали фатальними. Капела тодi практично припинила свою дiяльнiсть. Ще 1931 року всiх СЧСЧ 17 учасникiв енкаведисти вивели в плавнi й iмiтували розстрiл. РЖ розбрелись ми пiсля того, каже Володимир Лазаренко, як рудi мишi. Пантелеймон Шемет (19051984), рятуючись вiд голодомору, завербувався на Далекий Схiд (до м. "адивосток), батьки його померли [47]. Семен Лазаренко до СередньоСЧ АзiСЧ [48]. 1943 року Степан Жарко керiвник капели був заарештований на концертi перед пораненими червоноармiйцями. ПомираСФ вiн у Марiйському таборi iнвалiдiв (Красноярський край) [49]. Бандурист Семен Бриж пiшов у плавнi i застрелився напередоднi визволення краю Червоною АрмiСФю [50]. Решта капелян за винятком П.Шемета та братiв Лазаренкiв (Семена, Володимира, Дмитра) або померли в голод, або загинули на фронтi. Доля декотрих досi СФ не зясованою.
Вiдомi iмена деяких бандуристiв, що з приходом радянськоСЧ влади або в перiод боротьби проти неСЧ залишили рiдну Кубань. До Закавказзя виСЧхав Харитон Вiвчаренко, до КиСФва Кость Кравченко, до Москви Сава Дiброва, Петро Кузнецов, Сукач, до Аргентини емiгрував Антон Чорний, до ФранцiСЧ Дмитро Крикун, до Чехословаччини Михайло Телiга. Повернулися П. Кузнецов (помер в м. Гарячий Ключ), М. Телiга (нiмцi розстрiляли в КиСФвi). Частина, покалiчених i морально, i фiзично, доживала вiку на рiднiй землi. Микитi Вараввi (18701939) на останнiй стадiСЧ туберкульозу вдалося вирватись з соловецьких лабет смертi й прибитись до рiдного куреня. Вдома, у ст. Старомiнськiй, вiн влiтку лежав у кожусi на даху погрiбника, надривно кашляв, дивився на сонце й диктував неповнолiтньому внуковi козацьку думу Невiльницький плач та iсторичнi пiснi. Одна з них пiсня про канальськi роботи:
Ой за рiчкою та й за Синюхою
Та виросла ожина.
Гей, давай, давай, батько, перемiни,
Бо, далебi, загинем.
Гей, не рiч моя, славнi запорожцi,
Перемiн давати.
Гей, просiть собi, славнi запорожцi,
У царицi заплати.
Гей, дала, дала славним запорожц?/p>