Джерела римського права: постанови народних зборiв, сенатус-консульти, конституцiСЧ iмператорiв
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Реферат
З предмету: Вступ до приватного права
На тему: "Джерела римського права: постанови народних зборiв, сенатус-консульти, конституцiСЧ iмператорiв"
План
Вступ
Постанови народних зборiв
Постанови сенату - сенатус-консульти
КонституцiСЧ iмператорiв
Висновки
Список використаноСЧ лiтератури
Вступ
Правова система Стародавнього Риму мала розгалужену та рiзноманiтну за значенням мережу джерел права. Це поняття маСФ далеко неоднозначний змiст. Слово "джерело" означаСФ мiiе, ТСрунт чи умови, з яких щось випливаСФ, витiкаСФ, походить Можна назвати це i витоками права. Давньоримськi юристи по-своСФму пояснювали походження права, його характер, змiст та iнше. РЗхнi мiркування були зумовленi рабовласницьким способом виробництва. Вiдомий давньоримський юрист Тiт Лiвiй вперше вжив поняття джерело права чи витоки права. Вiн вважав закони XII таблиць витоками всього публiчного i приватного права, особливо не вникаючи, що вини продукт суспiльного розвитку, вираз чиСФСЧсь волiта iнтересiв. Давньоримський юрист Ульпiан зазначав, що право (jus) походить вiд правосуддя (justitia). РЖнший юрист Цельс визначив право як науку про добро i справедливiсть. Юрист Папiнiан стверджував, що цивiльне право походить вiд законiв, плебiiитiв, сенат-консультiв, декретiв принце псiв, думок мудрецiв. Насправдi це форми вираження права, його наслiдки, а не навпаки. Справжня суть римського права - в захистi вищоСЧ несправедливостi - рабства.
Джерело права - це умова та причина, що вказуСФ на необхiднiсть права в суспiльствi та впливаСФ на процес функцiонування права. [5] В iсторичному значеннi пiд джерелом права розумiють сукупнiсть звичаСЧв, лiтописiв, судових рiшень, нормативно-правових актiв, збiрникiв кодексiв тощо, якi характеризують шляхи становлення права i надають йому формального виразу. В матерiальному значеннi пiд категорiСФю "джерело права" визначають сукупнiсть економiчних вiдносин та iнтересiв, якi вимагають надання СЧм правовоСЧ форми та характеризують як обСФктивнi умови що впливають на процес функцiонування права. В iдеологiчному значеннi пiд категорiСФю "джерело права" визначають сукупнiсть правових поглядiв, концепцiй та доктрин. В спецiально-юридичному значеннi категорiю "джерело права" визначають як сукупнiсть правових документiв, що мiстять сукупнiсть правових норм, що забезпечують формальну визначенiсть та загальнообовязковiсть права. Це i СФ форма зовнiшнього виразу змiсту права. Що стосуСФться Стародавнього Риму, то в ньому були своСЧ джерела права: джерела виникнення та змiсту, джерела пiзнання, джерела правоутворення.1) Джерела виникнення римського права СФ виникнення рабовласницькоСЧ держави. Змiстом римського права СФ рабовласницький спосiб виробництва. Норми цивiльного права були призванi регулювати саме економiчнi вiдносини.2) Джерелами пiзнання СФ тi культурнi цiнностi, якi дiйшли до нашого часу з часiв Риму i за допомогою яких ми можемо дiзнатись яким чином регулювались цивiльнi вiдносини в Римi. Такими СФ нумiзматика, папiрусологiя, живопис, скульптура, лiтературнi твори тощо. Джерелами правоутворення СФ певнi правовi форми за допомогою яких пануючий клас в суспiльствi здiйснюСФ свою владу. Це формальнi правовi джерела позитивного права - способи офiцiйно-владного визнання та формулювання (позитивацiСЧ) тiСФСЧ загально значимоСЧ форми вольових суспiльних вiдносин, яка СФ власне правом. Це i СФ форми зовнiшнього виразу та буття права. Основними формами права в Римi були звичаСЧ, закони (постанови народних зборiв, постанови сенату, iмператорськi конституцiСЧ), едикти магiстратiв, дiяльнiсть юристiв (консультацiСЧ правознавцiв) Проводилась систематизацiя форм права, яка отримала назву "Кодифiкацiя Юстинiана". В даному рефератi ми детальнiше розглянемо таку форму права Риму як закон. Розумiння закону, тобто акту найвищоСЧ юридичноСЧ сили, як форми права, зазнало за час iснування римського права iстотних трансформацiй. Закони у Римi мають кiлька рiзновидiв, що iнодi спiвiснують поряд, iнодi витiсняють одне одного, а iнодi, зберiгаючи назву, змiнюють сутнiсть.
Постанови народних зборiв
КритерiСФм закону як вищоСЧ i самоСЧ досконалоСЧ форми позитивного права римляни вважали його прийняття народними зборами. Народ при цьому розумiСФться в полiтичному вимiрi як суверенний колектив. На практицi це виражаСФться в тому, що закони затверджуються народними зборами, якi представляють усiх римських громадян. РЖдея суверенного народу, що встановлюСФ закони для самого себе, перетворюСФ закон у провiдну форму офiцiйного встановлення (позитивацiСЧ) римського права, оскiльки воно мислиться як право, що походить вiд громадян. Всезагальнiсть творця - народ - та адресата - народ - такоСЧ норми визначаСФ СЧСЧ унiверсальний прирiвнюючий характер, незалежно вiд того, що текст закону може бути сформульований спецiалiстами. Текст видiляСФ вiдмежовуючi риси народного закону. Участь професiоналiв, знання яких акумулюСФ нормативний досвiд всього суспiльства, вiдповiдаСФ всезагальному характеру закона як форми права. Закони встановлюються усiм громадським колективом i для всiх громадян, будучи результатом взаСФмноСЧ обiцянки серед громадян, - що виключаСФ неосвiдченнiсть i необдуманiсть поведiнки як причину можливого вiдхилення вiд норми та нехтування iнтересами iнших. Закони забезпечують в