Джерела римського права: постанови народних зборiв, сенатус-консульти, конституцiСЧ iмператорiв
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
В°роду, прирiвнення СЧх у дiСФвостi iз законами, прийнятими народними зборами не могло не викликати концептуальних труднощiв, вiдображених у текстi юриста Гая. До початку II ст. н. е. вони не мали сили закону i тому не брали участi в формування цивiльного права безпосередньо. Сенат мав двi можливостi опосередковано впливати на нормативну ситуацiю: або доручити магiстрату провести бажаний закон, або доручити претору внести змiну в едикт. Сенат мiг доручити магiстрату заснувати особливi кримiнальнi суди. Такi установи, однак, нiколи не створювались на постiйнiй основi, для чого необхiдний був закон. Перший кримiнальний суд такого роду про хабарництво - був встановлений по закону 149 року до н. е. Оскiльки рiшення сенату не мали сили закону, у громадян завжди залишалася можливiсть апеляцiСЧ до народу. Сенат крiм того намагався звiльнити рiшення надзвичайних судiв вiд цього обмеження, що привело - говорячи сучасною мовою - до конституцiйного конфлiкту. В 123 роцi до н. е. закон прямо вказав на недопустимiсть встановлення сенатом надзвичайних судiв, на рiшення яких не могла бути подана апеляцiя до народу, що призвело до вiдмирання таких судiв. В епоху Принципату нормотворча влада сенату пiдвищуСФться, оскiльки комiцiСЧ прийшли в занепад, а сенатус-консульти являли для iмператорiв зручний iнструмент впливу на преторський едикт. В РЖ ст. н. е. постанови сенату не мають сили стосовно цивiльного права, здiйснюючи вплив на розвиток преторського права. Постанови сенату оперують в сферi права осiб, наприклад забороняють вiльне становище раба, вiдпущеного на волю по заповiту, у випадку вiдмови спадкоСФмця, обтяженого фiдеiкомiсом, виконати манумiссiю. У РЖРЖ ст. вiдомi виключно сенатус-консульти з цивiльним ефектом. В цю епоху вони в дiйсностi прирiвнянi до закону. З початку РЖРЖ ст. постанови сенату часто супроводжуються рiччю принцепса в сенатi, на яку звичайно посилаються юристи у своСЧх рiшеннях та коментарiях. [4; c.114-116] На засiданнях сенату проголошувалась пропозицiя принцепса чи iнших магiстратiв. За пропозицiСФю проводився диспут i голосування. Сенатус-консульти ставали загальнообовязковими для всього римського народу пiсля проголошення та передачi запису постанови сенату в державну казну. Таким чином постанови сенату, що отримали юридичну силу законiв стали самостiйним джерелом права: "Рiшення сенату, що би сенат не вирiшив i не постановив, мають силу закону i не можуть бути оскарженi." Поступово нормативне значення все бiльше повязуСФться саме з промовою принцепса, яка сама по собi мала силу закону i сенатус-консульти поступово зникають як самостiйна форма позитивного права. З послабленням становища сенату i змiцненням становища принцепса, сенатус-консульти бiльше не виступали як джерела права, а були лише промовами, з якими принцепс виступав перед сенатом на урочистому засiданнi сенату, i по яким не проводилось голосування: вони приймалися, як правило, без будь-яких дискусiй. [3; c.41-42]
КонституцiСЧ iмператорiв
Вiд часiв абсолютноСЧ монархiСЧ (домiнанту) правотворча дiяльнiсть повнiстю зосередилась в руках iмператора як СФдиного i необмеженого законодавця. Ще ранiше Ульпiан зазначав: "Те, що вирiшив принцепс, маСФ силу закону", сам "принцепс вiльний вiд обовязку (додержуватися) закону". Всi iншi форми правотворчостi в цей перiод фактично припинилися. [1; c.88] Принцепс як законодавець приходить на змiну народу, не просто виконуючи службу, як магiстрат, якому народ делегуСФ владу на певний строк, а пожиттСФво, втiлюючи в собi народну волю. РЖдея делегування влади вiдображаСФ традицiю концептуального обТСрунтування режиму принципату, що склався у РЖРЖРЖ ст. Помпонiй трактуСФ принцепса як суверена, рiвного народу. Тут здатнiсть принцепса створювати право виражена не звертаючись до концепту lex, - тим самим принцепс ставиться на рiвень первинного джерела позитивного права, який черпаСФ законодавчi повноваження в самому собi. Ця змiна пояснюСФться у Помпонiя як результат природного розвитку римськоСЧ держави, яка сама по собi потребувала скорочення способiв встановлення права, та обСФктивноСЧ необхiдностi зосередження влади у однiСФСЧ посадовоСЧ особи. За концепцiСФю Помпонiя принцепс як втiлення нового режиму коституцiюСФться незалежно вiд волi римлян. Конституцiювання принцепса, в якому виражаСФться воля нового суверена, закономiрно замiщуСФ закон як форму позитивного права. Ульпiан, зрiвнявши волю та владу принцепса до народноСЧ заявляСФ, що iмператорська конституцiя i СФ сам закон. Розмежування конституцiСЧ принцепса та закону lex представлено в текстi Марципана: "Поставленi в письмовому виглядi умови, якi протирiчать iмператорським едиктам, чи законам, чи тим (актам), що мають силу законутАж вважаються ненаписаними." Даний пiдхiд вiдрiзняСФ iмператорську конституцiю вiд тих форм позитивного права, до яких може бути прикладений масштаб lex, вважаючи, що вона СФ критерiСФм сама до себе. [4; c.122-125] Постанови (встановлення) iмператора дiстали назву конституцiй, вiд римського слова constituo - установляю. Ще за часiв принципату приймалися конституцiСЧ чотирьох видiв: едикти, декрети, рескрипти i мандати.
Едикти iмператора вiдрiзнялись вiд едиктiв преторських. Останнi являли собою програму дiяльностi магiстратiв, тодi як iмператорський едикт мiстив постанови, обовязковi для всього населення РимськоСЧ iмперiСЧ.
Декрети це рiшення iмператорiв у конкретних судових справах, на основi яких складалася самостiйна iмператорська юриспруденцiя.
Рескрипти - письмовi вiдпов