Джерела римського права: постанови народних зборiв, сенатус-консульти, конституцiСЧ iмператорiв
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
изначенiсть права, виключаючи свавiлля i громадян i правителiв. [4; c.90-91]
Народнi збори Стародавнього Риму були найвищим державним органом. Вони приймали та скасовували закони, оголошували вiйну та укладали мир, розглядали скарги на рiшення судових органiв, обирали посадових осiб, в руках яких знаходилась виконавча влада. У Римi було три види народних зборiв: курiатнi, центурiатнi та трибутнi комiцiСЧ. Найдавнiша форма народних зборiв - курiатнi комiцiСЧ. Це замкненi обСФднання патрицiСЧв. Внаслiдок боротьби плебеСЧв з патрицiями в V - IV ст. до н.е. Сервiй Тулiй створив центурiатне улаштування. До центурiатних комiцiй не лише патрицiСЧ, а й плебеСЧ. Проте незадоволення плебеСЧв зберiгалося i вони почали проводити своСЧ збори по територiальних округах - трибах. Територiю Риму було подiлений на 34 округи (4 мiських i 30 сiльських). Зi зростанням полiтичного значення плебеСЧв у трибутних комiцiях брали участь i патрицiСЧ. До початку II столiття до н. е. цей вид народних зборiв став основним у Римськiй державi. Однак процедура проходження законопроекту була досить складною. Незважаючи на певну демократизацiю народних зборiв, вирiшувати принциповi питання вони не могли. Магiстрат, який мав право скликати народнi збори (консул, диктатор, претор), опрацювавши проект закону, повинен був подати його на обговорення сенату. Без його схвалення законопроект на обговорення народних зборiв не виносився. Народнi збори законодавчоСЧ iнiцiативи не мали. Поданий проект вони мусили або прийняти в цiлому без обговорення, або вiдхилити в цiлому. Прийнятий народними зборами закон проходив ще одну стадiю - схвалення сенату, без чого не мiг стати законом. Отже сенат керував народними зборами i контролював СЧх. За часiв пiзньоСЧ республiки голосування проходило в такому порядку. Кожен учасник мав один голос. Спочатку голоси пiдраховували всерединi курiСЧ, центурiСЧ чи триби, i таким чином складався голос всiСФСЧ одиницi - "за" або "проти", який подавався в комiсiю. Бiльшiсть голосiв цих пiдроздiлiв i визначало рiшення народних зборiв. ФункцiСЧ курiатних, центурiатних i трибутних комiцiй чiтко не розмежовувались, що було вигiдно виконавчiй владi. [1; c.86-88]
Описуючи початок римськоСЧ правовоСЧ iсторiСЧ, Помпонiй протиставляСФ первинну вiдсутнiсть позитивного права встановленiй Ромулом практицi прийняття законiв, якi вносились на затвердження народних зборiв.
Видання царських законiв, здiйснюване великим понтифiком ПапiрiСФм пiд час правлiння етруськоСЧ династiСЧ було повязано з припиненням законодавчоСЧ дiяльностi царiв, вiд чого iнша традицiя вiдносить це до початку Республiки. Цей перiод Помпонiй характеризуСФ як новий стан невизначеностi права, бо пiсля вигнання царiв усi СЧх закони втратили силу, а римський народ знову почав користуватися невизначеним правом i деякими звичаями, а не виданим законом. Це становище кардинально змiнюСФться з прийняттям законiв Дванадцяти таблиць. Складенi децемвiрами закони були затвердженi народом на зборах. Та виставленi на форумi на дванадцяти мiдних дошках для всезагального огляду. Цi закони забороняли на майбутнСФ законодавчу iнiцiативу, спрямовану на вiдступ вiд них та прийняття виключних норм на користь окремих осiб, встановлюючи формальну рiвнiсть усiх громадян. Закони передбачали також процедуру прямоСЧ апеляцiСЧ до народу громадянина, засудженого судом магiстрату, пiдтверджуючи вищу судову владу комiцiСЧ. Оскiльки вiдповiдний закон повинен був прямо вказувати на злочини, що входили в компетенцiю суда, що засновуСФться, таким опосередкованим шляхом у римському кримiнальному правi утвердився принцип: "нема злочину без закону". XII таблиць передбачали законодавчу процедуру змiни позитивного права. Вважалося, що бiльш новий закон вiдмiняСФ старий, але передусiм - в захистi iснуючого закону, для вiдмiни якого необхiдна аналогiчна процедурi прийняття форма. Протягом всiСФСЧ римськоСЧ правовоСЧ iсторiСЧ XII таблиць залишаються основним законодавчим актом, тому на них часто посилалися просто як на Закони, без спецiального уточнення. У подальшому цивiльне право розвивалося переважно шляхом iнтерпретацiСЧ XII таблиць. Численнi наступнi республiканськi закони, затвердженi в комiсiях (народних зборах) не зачiпали основ цивiльного права та або реагували на широкi соцiальнi рухи i тому отримували виражений полiтичний вимiр, розвиваючи iдею соцiального компромiсу, продуктом якого були самi XII таблиць або поширювали закладенi в законах принципи на новi вiдносини, коректуючи пробiли, що виявлялися.
РЖнша група - закони, якi вводили маргiнальнi змiни - характеризуСФться обмеженою дiСФю норм. [4; c.91-94]
У рамках своСЧх законодавчих повноважень з кiнця I ст. до н.е. римськi збори могли приймати: закони римських комiцiй та закони плебейських зборiв, якi вiдрiзнялись вiд них лише по формi прийняття, спiвпадаючи по всiм характерним ознакам. Пiсля прийняття lex Hortensia вони вiдомi пiд загальною назвою leges i обовязковi для всього римського народу. Кожний закон, проголошений зборами, мав три частини Проскрипцiя була вступною частиною закону. Рогацiя означала незмiнну пропозицiю, первинно внесену магiстратом, тому що по закону пропозицiя не обговорювалась, а тiльки голосувалось. З часiв братiв Гракiв заборонялось пропонувати прийняття законiв з гетерогенним змiстом. Санкцiя була заключною частиною закону Вона мiстила мiри, що застосовувались до осiб, якi порушували закон. [3; c.40].
Ульпiан розрiзняСФ три види законiв в залежностi вiд СЧх санкцiСЧ:
1) leges perfectae - закони доскона?/p>