Джерела римського права: постанови народних зборiв, сенатус-консульти, конституцiСЧ iмператорiв
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
iдi або поради iмператора на запити окремих осiб або магiстратiв, що надiйшли iмператору з правових питань.
Мандати - iнструкцiСЧ чиновникам з адмiнiстративних i судових питань, якi в рядi випадкiв мiстили також норми цивiльного або кримiнального права. У перiод домiнанту мандати вибувають з практики правотворчоСЧ дiяльностi iмператорiв. Декрети та рескрипти застосовувались як рiшення iмператорiв у конкретних справах. Отже, основною формою iмператорськоСЧ правотворчостi залишався едикт. ЗберiгаСФться також загальна назва iмператорських постанов - конституцiСЧ. [1; c.88-89].
До кiнця РЖРЖРЖ ст. серед форм iмператорськоСЧ правотворчостi переважають рескрипти. В структурi римського позитивного права вони займають мiiе поряд з дiяльнiстю юристiв, вирiшуючи окремi проблеми приватного права. Юристи вiдносяться до рескриптiв як до свого роду прецедентiв, подiбним по значенню для розвитку права до СЧх власних суджень. В той же час саме iмператорська канцелярiя дозволяСФ багато старих контроверзi, часто випереджуючи працi юристiв у логiчностi рiшень та увазi до вольовоСЧ сторонi правовiдносин.
У посткласичну епоху (з приходом до влади Костянтина) рескрипти втрачають попередню якiсть i значення. Численнi конституцiСЧ обмежують СЧх дiю окремим випадком, нерiдко пiдкреслюючи, що нестандартнi iмператорськi приписи не пiдлягають застосуванню по аналогiСЧ. Навпаки, едикти починають вiдiгравати в сферi регулювання приватноправових вiдносин провiдну роль i розглядаються, починаючи з Костянтина як головнi закони. В цей перiод саме iмператорськi конституцiСЧ стають основою для прийняття судових рiшень, тодi коли до думок класичних юристiв звертаються за вiдсутностi законодавчих приписiв. [4; c.125]
Пiдвищений iнтерес вiдобразився в появi приватних збiрникiв iмператорських конституцiй. Робляться спроби перших приватних (неофiцiйних) кодифiкацiй iмператорських конституцiй, яких до того часу накопичилось досить багато. Наприкiнцi III ст. (295 р) прийнято Кодекс Григорiя, названий на честь його укладача, в якому зiбрано конституцiСЧ, починаючи вiд Адрiана. Вiн дiстав офiцiйне визнання, але з часом його було скасовано Кодексом Юстинiана. Як доповнення до Кодексу Григорiя незабаром створюСФться Кодекс Гермогена, також названий на честь його укладача, що складався з 120 конституцiй, подiлених за змiстом на 69 титулiв. Однак першим офiцiйним зiбранням конституцiй був Кодекс Феодосiя, прийнятий схiдноримським iмператором ФеодосiСФм II (402-450 рр). В 428 роцi правитель СхiдноСЧ частини РимськоСЧ iмперiСЧ Феодосiй РЖРЖ запланував провести загальну систематизацiю джерел права. В силу рiзних обставин ця законодавча iнiцiатива реалiзована не була. Кодекс Феодосiя, який вступив в силу в 438 роцi обСФднав конституцiСЧ, виданi пiсля Костянтина, частково використавши кодекси Григорiя i Гермогенiвна. У ньому знайшли вiдображення змiни, що сталися в державнiй i приватноправовiй сферах рабовласницькоСЧ держави. На Сходi в квiтнi 528 року Юстинiан постановив скласти новий кодекс, який вступив в силу в квiтнi 529 року. Новий кодекс обСФднав минулi кодекси, додавши до них новi конституцiСЧ, прийнятi пiсля 439 року. Правотворчiсть у формi законiв не припинялася i пiсля кодифiкацiСЧ. До кiнця правлiння Юстинiана (565 р) було прийнято ще багато конституцiй, якi реформували цiлi галузi права. [4; c.125-126] ; [1; c.89].
Висновки
Таким чином, одним з найважливiших форм права Стародавнього Риму був закон. З розвитком РимськоСЧ iмперiСЧ роль та значення, а також процедура прийняття закону змiнювались. Рiст римськоСЧ держави виявляв неадекватнiсть комiцiй як форми прямого самоуправлiння народу i потребував запровадження бiльш зручноСЧ законодавчоСЧ процедури, нiж прийняття законiв народними зборами. Вже в першi роки iмперiСЧ зменшуСФться значення народних зборiв, якi до кiнця РЖ ст. н. е. надто рiдко ухвалювали новi закони, а потiм взагалi позбавилися цього права. При iмператорах знову, як i в стародавнi часи, зросло значення сенатус-консультiв. У першiй половинi РЖ ст. н. е. сенатус-консульти звичайно не мали санкцiй, але вони набували обовязковоСЧ сили завдяки едикту претора. Закономiрним чином, з встановленням принципату, коли законодавча влада народу втiлюСФться у фiгурi принцепса, такi "народнi" закони вiдмирають. Спочатку вважалося, що народ делегуСФ свою владу принцепсу, який вiд iменi народу тепер приймаСФ так званi конституцiСЧ, що мали юридичну силу закону. У РЖРЖ ст. н. е. юристи обТСрунтували положення, згiдно з яким римський народ передав свою законодавчу владу iмператорам. Оскiльки iдея народного суверенiтету залишаСФться при цьому важливiшим принципом, вона легiтимуСФ владу принцепса, то закон зберiгаСФ модельне становище в структурi законодавчоСЧ маси. Законодавство iмператорiв перетворилося в найважливiше джерело права, оскiльки конституцiСЧ, на вiдмiну вiд багатьох актiв магiстратiв, дiяли на всiй територiСЧ римськоСЧ держави. В СФдиному iмператорському законодавствi стиралися межi мiж цивiльним i преторським правом, це створило сприятливi умови для проведення кодифiкацiйних робiт. Здiйснена iмператором Юстинiаном РЖ, що здобув слави найвидатнiшого законодавця всiх часiв i народiв, кодифiкацiя римського права заклала основу для подальшого розвитку права.
Список використаноСЧ лiтератури