Джерела римського права: постанови народних зборiв, сенатус-консульти, конституцiСЧ iмператорiв
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
В»ого виду, якi передбачають нiкчемнiсть будь-якого акту, який був направлений проти приписiв закону;
2) leges minus quam perfectae - закони менш досконалого виду, котрi встановлюють покарання (як правило штраф) за порушення, проте не позбавляли протизаконний акт сили;
3) leges imperfectae - це закони недосконалого виду, якi не передбачають нiякоСЧ санкцiСЧ: анi нiкчемностi акту, анi покарання до особи, яка порушила закон. Ця класифiкацiя повчальна: наявнiсть санкцiСЧ виявляСФться несуттСФвим не тiльки для природного, але й для позитивного права, що говорить про принципiальну СФднiсть всiх цих висловлювань нормативностi соцiального життя. Бiльшiсть вiдомих законiв III - II ст.д.о н. е. були вiдповiдно до цiСФСЧ класифiкацiСЧ або закони менш досконалого або недосконалого виду. Це пояснюСФться тим, що закони не могли вiдмiнити ефект ритуальних форм, в яких здiйснювались небажанi акти, у планi цивiльного права. Закони, що вотувалися на народних зборах у постдецемвiральну епоху або вносять доповнення в iснуючу систему, або встановлюють покарання за зловживання iндивiдуальною свободою розпорядження, проте безсильнi вiдмiнити формально досконалий акт, що вiдповiдаСФ фундаментальному для цивiльного права принципу автономiСЧ волi. Обмеженiсть сили законiв ставить СЧх в один ряд з такими засобами розвитку цивiльного права, як iнтерпретацiя юристiв, преторське право та рескрипти iмператорiв. Перевага iнтерпретаторського шляху законодавчого було повязано з природно-правовим баченням позитивноСЧ форми права як зовнiшньоСЧ по вiдношенню до нормативноСЧ реальностi, даноСЧ в самих вiдносинах людей. Вiдповiдно форма представ залежною безпосередньо вiд цiСФСЧ реальностi, а не вiд iншоСЧ, хай бiльш авторитетнiшоСЧ, форми того ж порядку. Постдецемвiральнi закони не були систематизованi, i кодифiкацiя V ст. до н.е. лишилась СФдиною. Вiдомо, що зiбрати воСФдино законодавчi акти епохи республiки намагались Помпей Великий i його найближчi суперник Юлiй Цезар. Замисел Цезаря вiдповiдаСФ його загальнiй анти республiканськiй програмi, але в той же час вiдображаСФ вiдому кризу в органiзацiСЧ законодавчоСЧ маси, повязаноСЧ з iнтерпретаторським шляхом розвитку. [4; c.94-96]
Закони, проголошенi зборами, ставали обовязковими для всього римського народу в момент обявлення результатiв голосування, РЖснував звичай виставляти закон на форумi та зберiгати в державнiй скарбницi. Закони можна було вiдмiнити лише формальним способом, шляхом протилежноСЧ рогацiСЧ. Закон був аброгований, якщо альтернативна ротацiя буквально у всьому його змiнювала; у випадку частковоСЧ вiдмiни тексту закон був дерогований; коли ж питання аброгованого закону регулювались iншим способом, цей закон вже був суброгований, бо його основнi положення були доповненi. Закони, проголошенi зборами, були абстрактними та всезагальними правилами поведiнки, для громадян Риму та прийнятими на зборах за пропозицiями магiстратiв. РЖнодi проголошувались i такi закони, котрi регулювали вiдносини окремих груп i осiб, були i спецiальнi закони, прийнятi без виправданих причин, якими покращувалося становище окремих осiб серед багатьох iнших чи дискримiнувались окремi особи по вiдношенню до iнших. [3; c.40-41]. Таким чином для повноСЧ сили закону необхiдна була спiвпраця трьох органiв римськоСЧ держави:
Магiстрат - консул, диктатор, претор - повинен був спочатку виробити письмовий проект закону, потiм мав право скликати народнi збори та мав право законодавчоСЧ iнiцiативи на них.
Народ, зiбраний магiстратом в комiцiСЧ, мiг прийняти чи вiдхилити проект у цiлому, але не обговорював його, тому весь процес проходження закону зводився до питання магiстрата, пропоную чого закон, i позитивноСЧ чи негативноСЧ вiдповiдi зi сторони народу.
Нарештi, закон, запропонований магiстратом i прийнятий народом, потребував у ратифiкацiСЧ чи одобрення зi сторони сенату.
Наприкiнцi I столiття н. е. народнi збори припинили приймати закони, поступившись (фактично, а не формально), цим правом сенату. Остання згадка про народнi збори знаходиться в аграрному законi РЖ ст. н. е. [2; c.25].
Постанови сенату - сенатус-консульти
У перiод республiки i принципату вища державна, в тому числi i законодавча, влада належала сенату, який вiдiграв важливу роль в державному життi Риму. З IV ст. до н.е. його склад поповнюСФться магiстратами, що вiдслужили свiй строк i пiсля складення повноважень автоматично включалися до сенатського списку. Починаючи з Октавiана Августа, склад сенату повнiстю формував принцепс. У той же час формально сенат став СФдиним законодавчим органом. Аби воля принцепса набула значення закону, СЧСЧ вносили у виглядi проекту до сенату, а потiм вона отримувала формальне затвердження. З I - до середини III ст. сенатус-консульти стають головною формою законодавства, хоча i прикривалися старою формою, що сенат тiльки вважаСФ, радить i рекомендуСФ. В сенатус-консультах нерiдко давалися лише загальнi принципiальнi положення, а потiм надавалося преторам вказати в едиктi засоби СЧх практичного застосування, тому деякi сенатус-консульти можно назвати неоформленими законами. Сенатськi закони називалися так само, як i закони в юридичному значеннi, по iменi чи прiзвиську тих осiб, хто СЧх запропонував. Сенат при цьому не мав права законодавчоСЧ iнiцiативи i своСЧми постановами фактично лише оформляв пропозицiСЧ принцепсiв, якi на пiдставi своСФСЧ влади мали право проголошувати свою волю у виглядi усних або письмових промов у сенатi. [1; c.88]
Оскiльки сенатус-консульти приймалися без участi н?/p>