Демократія
Информация - Политология
Другие материалы по предмету Политология
Зміст
Вступ3
1. Політичний зміст демократії4
2. Доктрина ліберальної демократії, її універсальність6
3. Чи була пролетарська демократія?12
4. Новітні концепції демократії15
Висновок22
Список використаної літератури23
Вступ
У суспільній свідомості демократія ототожнюється з народовладдям. Ця форма державного устрою з точки зору механізму вияву народного суверенітету виступає як пряма і як представницька демократія. Перша передбачає безпосереднє волевиявлення асоціації індивідів субєкта влади з тих або інших питань життєдіяльності цієї асоціації, наприклад, проведення референдуму. Апаратові влади відводиться роль організатора волевиявлення і гаранта реалізації загальної волі. Саме на основі волевиявлення народу влада приймає політичні рішення, конкретизуючи й охороняючи громадську волю. Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважними зборами народних представників (парламентами, національними зборами, конгресом), яких обирають субєкти влади. При цьому представницькі установи, їхня діяльність контролюється асоціаціями.
Поняттю "демократія" два з половиною тисячоліття. В міру розвитку і ускладнення політичного життя, появи різноманітних доктрин, що апелювали до демократії, її розуміння істотно змінювалося. Вже в античному світі це поняття тлумачилося по-різному, що зумовлювалося його природою.
Так, демократія відповідає людській потребі до саморе-алізації. Вона забезпечує свободу творчості, стимулює особисту ініціативу. Демократія сприяє приходу до влади відданих народові людей, альтруїстів, яким в ідеалі тільки і можна довірити владу, проте не гарантує від захоплення влади користолюбцями з низькою мораллю, але сильних і спритних.
1. Політичний зміст демократії
Вузловою для розуміння демократії є проблема співвідношення влади більшості і захисту інтересів меншості, народовладдя і законів. Не випадково Платон і Арістотель розглядали демократію як "неправильну форму правління", "демос" ототожнювався з "охлосом" владою натовпу. Вони розрізняли демократію, регульовану законом, і демократію, при якій народ, тобто більшість, перебуває під впливом демагогів, що мають необмежену владу.
І нині серед політологів спостерігається різне бачення змісту демократії. Окремі з них вважають демократію в первісному розумінні неможливою, нераціональною навіть з точки зору народу. Інші вбачають її в елітарному правлінні.
Прикладом нового підходу, цінним внеском у теорію демократії є погляди К. Поппера, який відкидає як центральне для політики питання, хто повинен правити. Оскільки немає впевненості в тому, що будуть обрані гідні правителі, центральним є питання, як звести до мінімуму шкоду, якої можуть завдати негідні правителі, які потрібно створювати інститути та механізми, здатні звести до мінімуму можливі втрати.
К. Поппер критикує інтерпретацію політики, в якій акцент зроблено на суверенітеті, включаючи і суверенітет народу. Виходячи з моральних настанов, він вважає, що взагалі ніхто не може бути сувереном, тобто володіти правом використовувати владу як забажає. І не тільки тому, що будь-яка суверенна воля схильна до помилок, а й тому, що ніякий суверен не може мати повного права робити все, що йому заманеться. К. Поппер відкидає концепції демократії, які приписують особливу мудрість будь-кому або безпомилковість "голосу народному".
Ідеал народовладдя передбачає, шо громадяни повинні мати змогу впливати на політику тоді, коли того забажають; що бюрократи, а також обрані особи повинні розглядатися як слуги народу і вести себе відповідно; що закони і політика уряду повинні відображати цінності, бажання і пріоритети більшості і поважати при цьому права меншості.
Демократію К. Поппер визначає як систему, в якій правителі можуть бути замінені мирним шляхом, а тиранію як систему, де така заміна без кровопролиття неможлива. Забезпечуючи ненасильницьку реформу соціальних інститутів, демократія дає змогу досягти розумнішого устрою нових інститутів.
Авторитет влади, держави грунтується на принципі, згідно з яким держава забезпечує рівний захист усім громадянам. Саме протекціонізм постає як розвязання проблеми легі-тимності. Тому громадяни повинні підкорятися законові, брати на себе тягар громадських обовязків. Дієвість закону не в санкціях, не в охоронній силі держави, а в готовності індивідів підкорятися законові, тобто в їхній моральній волі.
К. Поппер намагається довести, що демократія в звичайному розумінні це утопія, помилковий ідеал. У цьому розумінні він вважає демократію неможливою і небажаною. І звичайно, не можна не погодитися щодо помилковості тверджень, згідно з якими для розвязання політичних проблем досить передати владу в "гідні руки". Цього зовсім недостатньо ні для забезпечення справедливості, ні для здорової політики. Досвід політичного життя підтверджує висновок К. Поппера про те, що "народовладдя" часто виявляється некомпетентним і обертається тиранією.
Нарешті, правильною є теза про те, що існуючі проблеми не обовязково розвязуються шляхом простої передачі органів влади в руки народу або його представників. Чітке розуміння цього звільняє розум для подальших пошуків.
Свою концепцію демократії К. Поппер розглядав як власний внесок у боротьбу з фашизмом, як захист свободи від тоталітаристських і авторитарних ідей. І це природно,