Демократія

Информация - Политология

Другие материалы по предмету Политология

?бєднання в політичні партії і громадсько-політичні організації, намагаються одержати доступ до засобів масової інформації з метою формування відповідної громадської думки.

Прийняття урядом тих чи інших політичних рішень у таких умовах є результатом взаємодії різних політичних сил, їх конкуренції. У звязку з цим політична система розглядається як певний баланс сил між конфліктуючими економічними, професійними, релігійними, етнічними та іншими групами й асоціаціями. Кожна з них впливає на формування політики, проте жодна не має монополії на владу. Відбувається дроблення політичної влади між урядовими і неурядовими інститутами. Різноманітні громадські інтереси, в тому числі інтереси трудящих, таким чином максимально враховуються. Вважається, що завдяки такому плюралізмові здійснюється народовладдя.

Така структура політичної влади дає змогу групам, які вважають, що здійснювана політика не відповідає їхнім інтересам, домагатися обговорення їхніх проблем з метою перегляду і прийняття відповідних політичних рішень. Держава за цих умов покликана тільки узгоджувати інтереси різних груп населення, забезпечувати їм вільну політичну конкуренцію.

При всій стрункості теорія плюралістичної демократії має внутрішні протиріччя і слабкі місця. А. Мігранян, зокрема, зазначає, що згідно з цією теорією певні групи прагнуть досягти для задоволення своїх потреб якихось привілеїв і пільг. І це необхідно хоча б в інтересах бідніших, нижчих верств. Але закріплення будь-яких привілеїв і пільг для тих чи інших соціальних груп суперечить основоположній вимозі доктрини ліберальної демократії індивідуальній рівності всіх громадян перед законом.

Розширення участі різних груп у політиці, згідно з вимогами теорії плюралістичної демократії, може спричинитися до фрагментації політичного процесу, що ставить під загрозу свободу. Порівнюючи свободу з "головою", а рівність з "хвостом" теорії ліберальної демократії, Дж. Сарторі попереджав, що подальше розширення рівності призведе до того, що "хвіст зїсть голову" і Захід залишиться з демократією без лібералізму. Утвердиться рівність, але без свободи.

Існує ще й таке реальне протиріччя. Згідно з теорією, з одного боку, бажаним є активне залучення до групової або партійної діяльності якомога більшої кількості громадян. А з другого боку, більшість із них приречена на роль пасивних учасників політичного процесу, оскільки головні рішення приймаються лідерами "груп тиску" або партій.

Не можна не враховувати і того, що нереальною є установка теорії політичного плюралізму на те, що все населення буде представлене в "групах тиску", що ці групи будуть приблизно рівними за своїм впливом. Немає також реального підтвердження тому, що бізнес будь-коли втратить свій політичний вплив.

Тому не випадково, що нині теорія плюралістичної демократії переживає кризу. Політологи ліберального спрямування дедалі більшою мірою звертаються до теорії пар-тисипітарної демократії (демократії участі). На відміну від інших ліберально-демократичних концепцій вона ставить своїм завданням досягти більшої дієвої свободи й рівності. Зазначимо, що антидемократична позиція мас то не іманентне притаманна народові риса, а результат його недостатньої освіченості, економічної нерівності, відсутності змоги ефективно впливати на політику. Ставиться вимога розширювати політичну участь нижчих верств, а з цією метою підносити їхній загальний культурний і освітній рівень, залучати до основ політичної культури.

Прихильники партисипітарної демократії вважають, що можна запобігти обранню легальним шляхом тиранічного правління через некомпетентність більшості народу. Для цього не обовязково виключати з політичного процесу народні маси. Більш дієвим є встановлення інституційних перешкод для появи тиранії. Мається на увазі добре інформована громадськість, здатна здійснювати демократичний контроль через загальні вибори і представницький уряд.

Вважається, що широке залучення освічених громадян до політичного процесу, децентралізація і контроль над прийняттям важливіших рішень поліпшать перспективу досягнення дійсної свободи і рівності або хоча б примирять іманентні суперечності цих понять у теорії і на практиці. І це природно, оскільки демократія можлива лише за умови, що громадяни колективно формують політичні альтернативи, а не просто реагують на політику, визначену без їхньої участі. Отже, йдеться про вірність центральній ідеї ліберальної демократії здатності простих людей управляти собою. Згідно з теорією партисипітарної демократії, той, хто обраний до представницьких органів, повинен виражати не свої думки з тих чи Інших питань політики, а думки людей, які його обрали.

Оскільки усвідомлюється неможливість у нинішніх умовах переходу до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації, в якій би поєднувалися елементи прямої демократії з представницькою. Мається на увазі, що демократія участі повинна бути організована як "пірамідальна система" з прямою демократією в основі і демократією делегатів на кожному рівні вище від основи (К. Макферсон). Висловлюється думка про можливість виробити загальну волю на рівні робочого місця, комуни, товариства. На більш високому рівні ради делегатів повинні виступити в ролі посередників і формувати загальну волю. Лідерові пропонується обслуговувати інтереси членів організації, що висунули його, а отже, перебувати під жо